…3 третього на четверте серпня незаконні збройні формування продовжували обстріли місць спільного несення служби прикордонних підрозділів та ЗСУ. Зокрема, терористи вже вкотре атакували блокпост «Мар’їнка». До другої години ночі вони вели вогонь із мінометів. Загалом поблизу місця несення служби розірвалося близько ста мін. Також бойовики використовували гранатомети, стрілецьку зброю та зенітну установку. Згодом до обстрілу вони залучили танк, з якого здійснили сім пострілів, та продовжували вести вогонь. Захисники блокпоста дали агресору гідну відсіч. Українські військові вогнем у відповідь не дозволили ворогу наблизитися до своїх позицій. Проте внаслідок вогневого протистояння троє прикордонників і один військовослужбовець ЗСУ отримали поранення. За декілька годин після цього бою нам довелося побувати на місці страшної баталії та поспілкуватися з її безпосередніми учасниками…

Дорогою до нуля

Машина коменданта зупинилася на узбіччі дороги. За кількасот метрів – так званий «нуль». Тут пункт дислокації прикордонників воєнного рубежу. Начебто нічого особливого: звичайна дорога, пара бетонних блоків, розкиданих на подзьобаному асфальті у шаховому порядку, декілька захисних модулів і наряд із чотирьох бійців. Проте, як виявилося, це на перший погляд...

«Ми перебуваємо на опорному пункті 1-ої прикордонної застави ОБПК «Чернігів», – розповідає комендант Олександр Чорний. На цьому місці  розташовано КПВВ «Георгіївка», що нині не функціонує через постійні обстріли з території, непідконтрольної українській владі. Пропуск тут здійснюється лише в режимі контрольного поста для місцевих мешканців, які проживають у Курахівському та Мар’їнському районах Донецької області. Населені пункти цих територій прилягають безпосередньо до лінії бойового зіткнення. До речі, вже звідси, мов на долоні, проглядається Мар’їнка та Красногорівка.

...Минуло більш ніж півтора місяця відтоді, як оперативно-бойова комендатура «Чернігів» заступила тут на службу. Про обстановку у секторі нашої відповідальності, мабуть, багато розповідати не варто – тут триває справжня підступна й жорстока війна. А саме тому одним із головних завдань, що визначало нам керівництво регіонального управління та прикордонного загону було проведення надійного інженерного облаштування всіх місць несення служби. Це передусім – збереження життя наших хлопців. Накази і вказівки не розійшлися з реальною підтримкою. Завдяки командуванню загону, яке організувало й відрядило сюди нам на допомогу інженерну групу фахівців, вдалося зробити чимало. Зараз вже є де укритися від раптових обстрілів, є де належно розміститися людям, якісно нести службу та у разі необхідності достойно зустріти супротивника.

– Останнім часом сюди все частіше почали прилітати «дарунки» з того боку, це правда?

– На жаль, так. От і нещодавно з 31 на 1 серпня цей опорний пункт противник обстріляв з 82-міліметрового міномета, розірвалося близько 20 мін. Лише завдяки інженерним спорудам всі бійці залишилися живими й не отримали ніяких ушкоджень.

Рухаємося по траншеї. Комендант продовжує обхід.

Це місце для ведення одиночного вогню, вогнева точка, поличка під гранати, під магазини... Далі інша. Позиція АГС.

– Зверніть увагу: в інженерному плані тут все як у підручнику. Коли негода, бійці не зазнають дискомфорту — це має значення для якісного несення служби.

…Всі укриття будуються змійкою таким чином, щоб при попаданні осколки вражали мінімальну площу. Далі розташовано бліндаж для прикриття. Він служить також для укриття розрахунку та персоналу, який обороняє позиції. Все за технологією. Сюди вже проведено світло та встановлено двері. Потихеньку готуємося до зими. Буржуйку поставили, утеплюємо приміщення. Роботи на етапі завершення. Хлопці з собою на ніч беруть каремати та спальні мішки. Можуть нормально відпочити…

…Бойова злагодженість і підготовка, яку персонал пройшов у навчальному центрі «Десна», далися взнаки. Досвідчені інструктори, офіцери інженерних військ передали нам свої знання й практичний досвід. Це нам дуже допомогло тут. Та й самі хлопці в процесі набили руку. Зізнатися по правді, спочатку не всі з ентузіазмом сприймали виснажливі інженерні роботи, відчувалося певне невдоволення, та згодом прийшло розуміння цього як життєвої необхідності й навіть певного комфорту.

Мар’їнка

Поряд зі шлагбаумом зупинився білий мікроавтобус. У ньому – група прикордонників, що прямувала на Мар’їнку. Блокпост із однойменною назвою знову вкотре став епіцентром смертельного протистояння. Бій, який завершився лише вранці, за інтенсивністю вогню бувальці відзначили як один із найзапекліших на цій ділянці за останній рік війни. Ми не пропустили можливості побачити все на власні очі та приєдналися до групи...

Старшим машини виявився заступник начальника Східного регіонального управління, начальник оперативно-військового відділу «Велика Новосілка» полковник Олександр Поштовий. Вже дорогою до блокпоста він першим почав розповідати про події минулої ночі.

«За 400 метрів вже починаються позиції ЗСУ і на цьому напрямку дуже відповідально і, я б сказав, героїчно виконують свої обов’язки прикордонники ОБПК «Чернігів». Вони прибули сюди півтора місяця тому і за цей час неодноразово доводили свій професіоналізм та умілі дії в найекстремальніших ситуаціях, що виникають на ділянці. Цей сегмент є напрямком зосередження основних зусиль оперативно-військового відділу і на сьогодні, напевно, найбільш напруженою ділянкою на всій лінії зіткнення. Тут кожного дня відбуваються обстріли, й практично щотижня ми фіксуємо бойові зіткнення наших військ із незаконними збройними формуваннями, яких на цьому напрямку зосереджено дуже багато. Як приклад, сьогодні вночі, тобто з третього на четверте серпня, наші військові героїчно відбили відкритий наступ ворога, який намагався потрапити на нашу територію. Вже вранці я підписав клопотання на начальника регіонального управління щодо представлення шести воїнів прикордонного наряду до державних нагород. Старший наряду вчасно виявив наближення до наших позицій близько двадцяти бойовиків і взяв керівництво боєм на себе. Завдяки вправним діям і чіткому управлінню вогнем, нападникам дали рішучу відсіч. На жаль, постраждали і наші бійці. Троє з них отримали поранення, ще один – дуже важку травму. За інформацією радіоперехватів, наразі відомо, що з ворожої сторони налічується близько двадцяти «трьохсотих». Ворог не пройшов!».

Кров і пісок

...Прямий відрізок дороги у кількасот метрів до самого блокпоста радше можна порівняти зі злітною смугою. Адже саме зі швидкістю літака, що йде на зліт, тут рухаються всі без винятку автомобілі. Дорожнє полотно чудово проглядається з боку ворога, все, що по ньому рухається, зветься не інакше як мішень! Зручна, живуча чи не дуже – залежить вже від самої мішені, її прудкості та маневреності... Всі семеро людей у салоні авто, як за командою, раптом замовкли. Декілька хвилин цією «взльоткою» пройшли у напруженій тиші. Різкий з’їзд праворуч і бус, здіймаючи куряву, пірнає в низину обабіч дороги. Приїхали. Це та сама Мар’їнка!

Прикордонний наряд, що безпосередньо приймав бій, кілька годин тому змінив інший. Новоприбулі хлопці активно укріплюють пошкоджені позиції. …Бетонні блоки, з яких складався захисний модуль, у місці влучення просто вивернулися й порозліталися в різні боки, як частинки дитячого конструктора. На їх місце саме зараз стягували мішки з піском. При вході у модуль на піщаному ґрунті вперемішку з гільзами, горілою тканиною та пластиком лежала закривавлена камуфльована кепка і шматки уніформи темнобагряного кольору. На цьому місці лише кілька годин тому було тяжко поранено бійця ЗСУ – осколком йому знесло частину голови… Не знаю, яким дивом він залишився живим… Його товариш армієць, який помітив наше збентеження від побаченого, мовчки підійшов, підняв кепку і шмаття камуфляжу, а сліди крові, що залишилися, одним рухом ноги пригорнув піском…

Розповідає комендант Олександр Чорний.

– Вже очевидно, що зведений опорний пункт 2861, де сьогодні відбулося бойове зіткнення, з боку населеного пункту Олександрівка був обстріляний зі стрілецької зброї, протитанковими керованими ракетами, зенітними установками «ЗУ-23-2», а також по наших позиціях здійснено сім пострілів з танка. Ви бачите, що конструкцію опорного пункту порушено. Ще з ночі ми почали відновлювальні роботи. Завдяки інженерній групі з управління Чернігівського загону, яка відразу активно долучилася до цього, вдалося накрити верх. І вже під час наступного обстрілу, що вівся сьогодні по наших позиціях з автоматичного гранатомета, напевно, врятовано не одне життя…

 

Повернулися…

 

Поспілкуватися з прикордонниками – безпосередніми учасниками недавнього бою – нам вдалося трохи згодом, вже по прибутті на місце дислокації персоналу ОБПК «Чернігів». Їхня розповідь була дуже емоційною, тож ми спробували залишити її без змін:

Почав старший цього наряду – начальник відділення вогневої підтримки ОБПК «Чернігів» підполковник Микола Борівський.

«Перший день пройшов взагалі тихо і спокійно, трохи пострілював снайпер. Він працював здалека – з двох з половиною кілометрів, очевидно, якесь нове озброєння: гвинтівка хороша, б’є далеко – професіонал. Пізніше зрозуміли, що це був калібр 14,5 мм. Більше першого дня ніякої загрози не було. Ніч пройшла спокійно, хоча трохи пострілювали...

Другий день – 2 серпня – день ВДВ. Свято. Тиша, спокійно. Вони гуляють, салюти, залпи, ДШК. Феєрверки і ввечері були, а вдень повне село цивільного населення. Спостерігав в оптику, було добре видно місцевих мешканців...

...Це почалося ввечері, десь близько восьмої. Ми змінили оптику, тепловізори та все інше. Дивилися усі орієнтири, які були. Ну, і праворуч від дороги – раптом просвітка, ніби від тепловізора, та силует двох лежачих, голови видно. Спочатку засумнівалися, бо за день земля прогрівається, десь кущ нагрівся чи камінь, хтозна. З різних ракурсів спостерігали. Та ні – все ж таки лежать і спостерігають, ще й прямо, як-то кажуть, під носом, до розтяжки, ну, метрів 80–90. ...Це вже нахабство якесь. Ну, з армійців там Діма є такий, пробрався ближче, «ефку» туди одну–другу жбурнув. Начебто силуети щезли. Ми подумали: все, шугонули шпигів, ну, й і біс із ними, несемо службу далі. Не минуло й сорока хвилин, ми вже нічого й не очікували, так само спостерігали в тепловізори і нічого не бачили, нічого немає в тій самій долинці, аж раптом з підствольників із декількох сторін прямо по нашому блокпосту ворог відкрив вогонь...

...Ще і ще. Вогонь ставав все щільнішим. Вони вже гатили з усіх сторін. І з доту почали їх підтримувати. Після цього запрацювала зенітка... До перехресного вогню долучився і ворожий АГС...

...Відбили цю атаку. ВОГами їх закидали, подавили вогнем з усього, що мали. Довелося добре попрацювати. Відкрилися кулеметні точки. Ми їх подавили, одну, потім другу. Скоро настала тиша. Ось так цей день і закінчився. Без втрат. Потім, щоправда, мінометники крили нас...».

– Витримує бліндаж мінометний обстріл?

– Як сказати, якщо влучить – може і не витримати. Жодна міна не потрапила, усі поряд лягали – перед нами, за нами, зліва, справа. Ворог крив не тільки наш пост, а й центр, і двійку, загалом усю ділянку.

– А вночі що було? (з 3 на 4 серпня. – Прим. авт.)

– А ця ніч почалася… Цілий день на доті бойовиків була метушня. Багато різного руху, машини, люди навіть відкрито ходили, перебіжками, не ховалися. Надвечір, з дев’ятої, почалися постріли. Їхній снайпер постійно прицільно працював, а затим пішли АГСи... Перед цим салюти вечірні були, ми не стали себе видавати. Ось ще наш герой, вся робота його була супер (повертаються в бік Віталія Токаря. – Прим. авт.). З АГС мені всі допомагали, і армійці також допомагали всіляко...

...Там один із нас – «трьохсотий», середньої тяжкості, трохи на вуха пішло ускладнення... (Прим. авт. – Не знаємо, що може витримувати людський організм: вуха, голова, психіка, врешті-решт. Однак бачили на цьому місці п’ятилітрові закорковані пластикові пляшки, які розірвалися лише від звуку тих вибухів! Самі ж учасники бою зізнаються, що за деякими надпотужними звуками та ступенем ураження від попадання явно приховується факт застосування російсько-терористичними військами забороненої зброї та боєприпасів).

...Уночі було «весело». Мінометний обстріл, потім АГС, знову міномети, кулемети, зенітка... Вона спочатку накривала дві години, а збройники використали свою зенітку, яка подавила ворожу. Вони пішли далі зі своєї позиції і по них спрацювали міномети, стали на другу позицію, подавили по блокпосту, спрацювали добре, ну, і АГСи рівняли все…

Далі всю «зеленку» ту прочісували щільним вогнем. Противник підходив вже близько. Ми не підпускали. Підствольниками зачистили все повністю. Там уже без варіантів було...

...Я так зрозумів, що ми їх сильно роздраконили, тому що до пів на третю ночі бомбили їхні позиції, спалили їхню «кукушку». Спалили практично всю «зеленку». Близько години стояла тиша. Потім пішов ПТУР працювати. За ним – важка артилерія, потім танки підійшли...

...Осколки весь бліндаж покрили, всю землю ніби зорали.

...Танк надійно працює. Після того як наші ПТУРи відпрацювали, 30–40 хвилин затишшя було, потім – гул техніки, що підходить з боку Донецька. Не знаю, вони на своєму ходу були чи їх везли – дуже гучно все було. Ну, підходять і підходять, чекаємо, що буде далі. Коли в оптику спостерігаю: вдалині – приблизно за три кіломет­ри – явно бачу танк і постріл, тільки-но встигли в бліндаж – і він як почав насипати!..

...Я спостерігав, як ПТУР летить у наш бік, і бачу: влучило. Зв’язок зник, дим, вибух сильний. Я послав товариша з аптечкою бігом туди. Він по рації передає — «трьохсоті»! Коли сам прибіг, одному важкопораненому буторфанол уколов і запитую: «Де наші, всі цілі?». А він відповідає: «Ні, «двохсоті» є! Але там дим, не залізти, берці горять...».

...Укріплюватися потрібно постійно. Але ж не дають. Вночі доводиться працювати практично під вогнем. Ми не стріляємо, бойовики укріплюються. Ми починаємо – вони стріляють. У нас – Мінські домовленості, а у них – нічого подібного!

...До речі, саме цього дня у Мінську переговорна група збиралася і з 11:00 повинна була настати тиша. Бачите, яка тиша... Міномети, танки, ПТУР. «Беха» працювала. Бойовики били безперервно. Понад 100 залпів. Я спочатку рахував, дійшов до 40, а потім махнув рукою...

...На війні, як один говорив: двійки не ставлять. Двійка — значить тебе вже немає. А тому тут стоять відмінники...

…Насправді години цієї ночі тривали дуже довго. Якось уголос запитав, чи скоро світанок і подивився на руку, де зазвичай має бути годинник. Згадав, що його не надягав, бо заважає рукавицям. Взяв мобільний, глянув – овва! Лише перша година ночі. А вони «стелять» і «стелять»...

…Звикаєш тут, оце страшно!