Про «українське питання» в рамках наростаючої кризи на сході Європи сьогодні спілкуємося із людиною, котра знає «велику» політику, що називається зсередини. Нинішній директор Євразійського центру ім. Д. Патрічіу при Атлантичній раді США Джон Едвард Хербст свого часу працював співробітником Посольства США в СРСР, а згодом – Надзвичайним і Повноважним Послом США в Україні. Як один із найпослідовніших прихильників рішучіших дій Америки стосовно агресії Росії проти України Джон Хербст розповів у що може «вилитися» українсько-російська криза для світу та чи реформується насправді Україна за світовими стандартами.

– Пане Посол, у 80-их роках Ви були співробітником американського посольства у Радянському Союзі. Як Ви гадаєте, сучасний Кремль набагато небезпечніший, аніж тогочасний Союз?

– Безумовно, Радянський Союз був величезною державою, (наддержавою, як він сам себе позиціонував). На те були підстави: величезна територія, розвинута економіка, промисловість і, звісно, наявність ядерної зброї. Та в підсумку СРСР став величезною міжнародною проблемою і в першу чергу для Сполучених Штатів. Працюючи при Михайлові Горбачові, я спостерігав і деякі позитивні зрушення у розвит­ку Союзу, однак, як ми бачимо, цього виявилося недостатньо. Якщо ж порівнювати тогочасний і сучасний Кремль, то мушу визнати, що нині він веде значно агресивнішу політику. Особливо стосовно Заходу. Потрібно зазначити, що економічно Росія значно слабша за СРСР. Якщо її економіка раніше посідала 6-те місце, то зараз вона навряд чи підніметься вище 10-го. Але це й досі ядерна держава із потужною армією, котра перевищує всі європейські. І сьогодні це – явна загроза безпеці у світі. А провокації, котрі РФ здійснює ледь не кожні два місяці то в Прибалтиці, то Грузії, Молдові чи Казахстані – тільки чергове тому підтвердження.

 – Сьогодні стосунки між Москвою і Заходом досягли найкритичнішої з часів Другої світової війни точки. Російські військові літаки зухвало порушують європейський повітряний простір, створюють провокації на кордонах. Як далеко, на Вашу думку, може зайти Росія в своїх провокаціях проти західного світу?

– Як я вже згадував, Російська Федерація доволі потужна, але лише в одній сфері – що стосується ядерної зброї та армії. Однак у порівнянні з американською, російська армія не така вже й надміцна. А на рахунок провокацій Путіна на державних рубежах інших країн, то можу сказати наступне: він їх здійснює лише з однієї причини – бо думає, що західні лідери занадто слабкодухі. І я впевнений, що як тільки ми відреагуємо належним чином, він зупиниться, бо очевидно – військової конфронтації із Заходом, Америкою чи НАТО – не витримає.

– То чи далеко зайде у своїй провокативній поведінці пан Путін?

– Я вважаю, що далеко він не зайде, оскільки Захід врешті починає прокидатися. Наразі такі країни, як Польща й Румунія, для прикладу, відчувають справж­ню загрозу, що йде від Росії. У Вашингтоні ж, на жаль, повного розуміння реальної небезпеки поки що немає. Однак у мене є багато однодумців. Вони добре розуміють, що найбільшу загрозу для Сполучених Штатів становить, власне, путінська Росія. Треба також враховувати, що російський президент – керівник корупційної економіки. Сам  він – корупціонер, все його оточення, радники і міністри – теж корумповані. В кінцевому результаті така правляча верхівка не може створити і розвивати потужну економіку, без якої держава не може претендувати на першість серед інших країн світу.

– Не є секретом, що Вас вважають одним із найпослідовніших прихильників більш рішучих дій Вашингтона проти агресивної політики Росії стосовно України. Як Ви вважаєте, чи достатньо сьогодні лише жорстких економічних санкцій? І що може підштовхнути Америку на поставку зброї?

– Так, дійсно. Уже більше року я відстоюю питання надання серйозної військової допомоги Україні. І у Вашингтоні я такий не один. Багато впливових, куди впливовіших людей в Америці аніж я, не приховують, що Україні дійсно потрібна вагома військова підтримка, а також надання зброї, якщо знадобиться. Однак мова йде про летальну зброю для захисту ваших солдатів, а не нападу.

Звичайно, наша відповідь не змусить на себе чекати, якщо Росія й надалі продов­жуватиме наступ на українську державу, . Однак я маю на увазі не лише повномасштабні військові операції з боку Росії. Мова і про зовсім невеликі, коли їхні військові намагаються просунутися вглиб країни буквально метр за метром.

– Тим не менш, все ж існують конкретні причини, з огляду на які Україні не надають зброю…

– Так, є декілька аргументів. Найсерйозніший із них – це корупція в Україні. І насправді це дуже серйозно. Багато високопосадовців критично оцінюють вашу державу, що стосується корумпованості. І, зрозуміло, це чи не найбільша проблема, що стоїть на заваді поставок зброї. Я говорю про це цілком відкрито. Навпаки, мені хочеться якось допомогти, підказати вашим урядовцям, аби якнайшвидше виправити такий стан справ усередині країни.

– Чи не здається Вам, пане Посол, що українці занадто наївні у своїх очікуваннях швидких реформ?

– Я б не став говорити, що ви наївні. Скажу, що бажання якнайшвидше побороти корупцію та розвивати сучасну економіку на рідній землі – це цілком природньо. Розумію, що буває важко дочекатися результатів від упровадження реформ. Для цього насправді потрібно немало часу. На мою думку, український народ почне відчувати позитивні наслідки запроваджених реформ років за два–три, не раніше. Та про що мова, коли навіть у найуспішніших країнах минають роки перш ніж реформи реально запрацюють. Візьмімо для прикладу ті ж самі Чехію та Польщу. Коли ці країни почали пожинати позитивні плоди важкої реформаторської роботи, пройшло не менше шести років. А загалом, позитивні зрушення в Україні є. І я їх бачу. Нова поліція на українських вулицях – яскравий доказ нововведень. Однак є багато процесів, котрі пересічні громадяни, на жаль, відчути поки що не можуть. А от над чим ще варто попрацювати в Україні, то це судова система. Хочу сказати, що американські бізнесмени часто просто бояться інвестувати в Україну, адже через вкорінену схему хабарництва у суддів вони не можуть розраховувати на законний захист свого бізнесу тут.

– На цьогорічній Ялтинській європейській стратегії ряд українських та міжнародних учасників висловилися за те, що розширення НАТО – пріоритетний напрям у реформуванні безпекового сектору. Чи готове саме НАТО до розширення сьогодні?

 – Як нам відомо, сім років тому вже була спроба розширити Північноатлантичний альянс, щоправда невдала. А через війну в Україні країни-партнери відкладають розширення НАТО в бік України на невизначений термін. Звісно, це не остаточне рішення. І мені здається, що ситуація може набути зовсім іншого характеру вже років за три–п’ять. В основному все залежить від політики Кремля: чим швидше він зупиниться, тим швидше питання вступу України до НАТО постане на порядку денному.

 – На військову агресію РФ в Україні Північноатлантичний альянс відреагував масштабними навчаннями, посиленням патрулювання повітряного простору та кордонів НАТО. Як Ви оцінюєте можливість збройного конфлікту Альянсу та Росії?

– Цілком очевидно, що подібні маневри в Польщі та Прибалтиці зменшують вірогідність реального збройного конфлікту між НАТО і РФ. Росія має бачити, що Альянс може і має чим реагувати. Кремль вважає західних лідерів слабкими, бо вони не реагують силою на його постійні провокації. Та й війна в Україні, власне, теж залишається для нього безкарною, поки що. Тому Росія вважає, що може дозволити собі так само безкарно перейти «червону лінію». Варто розуміти, що Україна – це не кінцева мета Кремля. Його подальші наміри – реальний вплив у Прибалтиці. Тож якщо Росія досягне своєї мети в Україні, то наступною ціллю стануть Естонія й Латвія. Тому так важливо саме зараз дати зрозуміти Росії, що не варто провокувати Захід на вжиття «крайніх заходів».

– Водночас будь-які спільні навчання з НАТО, у тому числі й України, в Кремлі сприймають не як попередження, а навпаки – як виклик…

– Повірте, те, що вони говорять не завжди означає, що вони насправді так вважають. Коли Росія побачить готовність НАТО дати відсіч будь-якій агресії, то вона добряче подумає перед тим, як цю агресію розвивати далі. А взагалі, чим більше й голосніше у Кремлі про це кричать, тим менша вірогідність того, що вони вдаватимуться до серйозної військової агресії в бік Альянсу.

– Скажіть, будь ласка, а самі американці усвідомлюють, наскільки Україна потребує підтримки США?

– На жаль, не можу сказати, що в американського народу є повне розуміння стосовно української кризи. Адміністрації Білого дому, мабуть, варто приділяти більше уваги роз’ясненню людям реальної картини конфлікту в Україні, його передумов та можливих наслідків. Потрібно, щоб наші люди теж усвідомлювали всю масштабність наростаючої загрози світовій безпеці.