«Краб» – саме такий позивний отримав від побратимів 22-річний моряк-прикордонник старшина 2 статті Вадим, бо, якщо береться за якусь справу, то обов’язково доведе її до кінця. Як краб – якщо вчепився, то вже не відпустить.

Народився Вадим на Вінниччині, у мальовничому селі Болган. Навчаючись у школі, починаючи з 3 класу, 6 років поспіль займався грою на акордеоні. Батько Вадима три рази на тиждень возив його за 15 кілометрів до музичної школи. Згодом юний акордеоніст брав участь у різних міських та обласних конкурсах, де завжди посідав призові місця.

Також Вадим дуже захоплювався футболом, проте на улюблений спорт мав час лише за умови, якщо відмінно вчився в школі й наполегливо займався музикою.

Такий стимул дав певні результати – незабаром він вже отримував стипендію, як кращий учень школи, представляючи її на багатьох різних олімпіадах. Та у футбол теж таки грав.

Загалом батьки Вадима, Петро Васильович та Оксана Вікторівна, завжди спонукали сина до старанного та ретельного навчання. Батько – військовий пенсіонер, а мати працює в одному з прикордонних загонів, тому змалку привчали сина до дисципліни та відповідальності.

«Абсолютно не жалкую з приводу того, що з дитинства мав такий щільний графік та батьківський контроль. Навіть вдячний за це батькам та бабусі з дідом. У нас було велике господарство й багато гектарів землі, на якій потрібно було працювати. Але мене змалку звільнили від будь-якої фізичної праці по господарству, мотивуючи лише освітою та самовдосконаленням. І водночас батьки прищеплювали мені любов до рідної неньки України. Я щиро вдячний їм за виховання, допомогу та ту любов, з якою вони ростили мене й формували мій світогляд», – каже Вадим.

Цілком логічно, що «Краб» неймовірно любить море. Мрію пов’язати свій життєвий шлях з професією моряка плекав ще з дитинства, коли з батьками їздили на літній відпочинок в Одесу.

Після закінчення школи Вадим переїхав до Одеси навчатися.

Крокуючи до мрії, закінчив Одеське об'єднане вище училище морського профілю за фахом матроса-моториста.

Бачив себе більше цивільним моряком, але після закінчення училища вирішив, що спочатку потрібно пройти військову службу. Мати, звичайно ж, хотіла, аби син пішов служити на сухопутну ділянку кордону, у її рідний загін. Але батьки бачили жагу Вадима до моря й, поважаючи його рішення, цілком підтримали прагнення випробувати себе саме у морській службі.

У 2020 році Вадим пішов на службу за контрактом до Одеського загону Морської охорони. Невдовзі вже обійняв посаду електрика бойової частини на одному з катерів.

Паралельно зі службою заочно навчався в Одеському морехідному училищі імені О.І. Маринеско, де опановував спеціальність «судноводіння, управління та навігація».

Згодом свій морський гарт та досвід прикордонник отримував, удосконалюючи фах та навички на кількох катерах, типу «Гриф» та «Орлан».

Відповідальність, наполегливість та хист моряка помітили – і з початком повномасштабного вторгнення рашистів йому довірили посаду зв’язківця на одному з кораблів Морської охорони Держприкордонслужби.

«Уночі 24 лютого ми за тривогою вийшли в море й чимало наступних днів (дуже напружених днів – фактично без сну та відпочинку) перебували там, виконуючи бойові та спеціальні завдання. І наступні тижні, місяці теж для мене були доволі екстремальними та важкими. Ворог планував захопити Одесу з моря, тим часом в місті, зокрема й в порту, щоразу виявляли ворожі ДРГ. Тотальна небезпека була всюди. Але ми вистояли й, дякуючи побратимам, усім воїнам України та єдності й мужності нашого народу, звели нанівець плани ворога», - згадує Вадим.

За словами моряка, під час служби в лавах Морської охорони Держприкордонслужби він не лише загартувався, але й змінився його світогляд. Побратими з екіпажу, які від початку служби на борту підтримують один одного, своєю мужністю та витримкою і його налаштовували на те, аби завжди стійко долати труднощі.

Відтепер він цінує те, що раніше здавалося буденним – радіє кожному дню та навчився дорожити миттєвостями. Готовий на все, аби його рідні та близькі були живі та здорові й жили в мирній незалежній країні. І вже твердо впевнений, що морська служба – справа, якій він хотів би присвятити своє життя.

Батьки Вадима та дружина Оксана – його підтримка, сенс життя й натхнення.

«Символічно – з дружиною ми познайомилися саме в День Незалежності. Поїхали з друзями в сусіднє село, на святкування, де я її й побачив. Дивлюся – і очі не можу відвести. Справжня подільська красуня! Познайомилися. І з часом обоє закохалися. Згодом моя люба переїхала до мене, в Одесу. Лише з початком повномасштабного вторгнення, коли почалися обстріли міста, вона на 2 тижні виїхала до рідного села, але потім повернулася назад. З часом вирішили остаточно поєднати свої долі та в листопаді 2022 року одружилися», – каже Вадим.

Зійти на берег та побувати вдома моряку вдається вкрай рідко й, як каже «Краб», віднедавна там на нього чекає вже не лише його кохана Ксюша, а ще й Нюша – аби дружина не нудьгувала сама, нещодавно взяли додому маленького йорка. Щоправда, Нюша трішки ревнує Вадима, адже, коли він приходить додому, від нього чомусь пахне котом. Так, коли на борту корабля з’явилося маленьке чорняве кошеня, то відразу ж відчуло добре серце «Краба» й прикипіло до нього усією своєю котячою душею. У сьогоденні це вже зугарний кіт з позивним «Дракон», проте й досі всюди «хвостиком» чимчикує за «Крабом», проявляючи свою любов та вірність моряку.

Плани на майбутнє моряк-прикордонник не будує. Основний і єдиний план – це разом з побратимами робити все можливе задля Перемоги. А всі інші мрії та бажання він буде обмірковувати та втілювати в життя вже після того, як в Україні не залишиться жодного окупанта й запанує мир.

«Мені є кого захищати й за що боротися. Наша нація є незламною – і ворог має усвідомити це назавжди. І з такою потужною підтримкою від рідних та близьких, від усього українського народу й цивілізованого світу ми його обов’язково здолаємо та забезпечимо нашій країні й нащадкам вільне, прекрасне майбутнє!», – упевнений Вадим.