Військовий на псевдо Алекс до повномасштабного вторгнення вів розмірене цивільне життя. Коли ворог ступив на Київщину, не роздумуючи мобілізувався до прикордонної служби.

«Обрав за принципом – перші на кордоні, а значить перші б'ють ворога», – розповідає військовий.

Деякий час прикордонник ніс службу на Київщині, пізніше вибув разом з побратимами на північ, а згодом – на схід.

«Найтяжчою для мене була Донеччина через інтенсивність обстрілів окупантами. Кров у жилах застигає, коли дивишся, що зробили росіяни з нашими селами і містами», – говорить прикордонник.

Сім місяців розлуки з сім'єю, яка його всіляко підтримувала на відстані. Вдома на Алекса чекала кохана дружина та діти. Син прикордонника, до речі, роздумує над тим, щоб вступити до Національної академії Держприкордонслужби. Розповіді батька-захисника та його яскравий приклад надихнули юного хлопця.

У мирному житті чоловік займався аматорським футболом. Зараз на це часу немає. Після Перемоги Алекс хоче повернутися до цивільного життя і обов'язково помандрувати Україною.

«Твердо вірю, що ми здолаємо ворога, виженемо за межі нашої країни та будемо вільні від цих нелюдів»,  – підсумовує Алекс.