Антон родом з селища Северинівка, що на Вінниччині. Змалку звик до наполегливої праці – постійно допомагав батькам у господарстві. Родина мала земельні ділянки, які потрібно було обробляти.

З 4 класу Антон почав займатися рукопашним боєм. Згодом вступив до Вінницького університету «Україна», де здобував вищу освіту за фахом «фізичного виховання та реабілітолога». Студентом не полишав тренувань, захопився ще й вільною боротьбою.

Були плани пов’язати своє життя з фізичним вихованням та професійним спортом, проте став морським прикордонником.

«У дитинстві ми з батьками часто влітку їздили до рідної тітки в Одесу. Привітне місто, його особливий запах, шум прибою, легкий бриз полонили мене і я закохався у море і його романтику. Часто бачив у морі військові кораблі, які особливо заворожували мене. Так поступово зароджувалася моя мрія, яку 12 років тому я втілив у життя – став морським прикордонником. Пощастило двічі – адже тепер я доволі часто в морі та ще й на борту одного з тих самих омріяних кораблів», – згадує Антон.

Морський ґарт та досвід Антон отримував на кораблі Морської охорони «Поділля», добре себе проявив, і посаду старшого електрика зенітно-артилерійської команди вправно опанував, і до хитавиці призвичаївся.

Наполегливість та хист моряка помітили і довірили посаду старшого боцмана на іншому КрМО – «Миколаїв».

Головний корабельний старшина виправдовує цю довіру та покладену на нього відповідальність вже понад 4 роки. Власним прикладом спонукає підлеглих до зразкового виконання своїх обов’язків. Своїми знаннями не хизується, натомість завжди охоче ділиться з молодшими, менш досвідченими військовослужбовцями.

«Екіпаж завжди має бути одним цілим. Зараз ми об’єднані не лише спільною справою, а й спільною метою – перемогти ворога. А тому наша витримка, згуртованість та акумуляція всіх сил та можливостей мають бути непохитними. Ворогу нас не здолати. Українці – найсильніша нація у світі. Наш козацький міцний дух, мужність, жага до вільного та незалежного життя є тим, що ніколи не осягнути рашистським окупантам, з їхнім рабським менталітетом, який десятиріччями формує та плекає їхня злочинна влада», – переконує Антон.

У чоловіка надійний тил – дружина та донька. Його дівчата категорично відмовилися виїжджати за кордон й сказали, що не полишать свого ріднесенького. Завжди в усьому його підтримують та дуже чекають вдома, адже бачаться зараз не часто.

Рідний брат Антона – Руслан – також на війні з 2014 року. У боях на передовій отримав не одну контузію й був тяжко поранений, але після лікування відразу повертався назад у стрій. Нещодавно потрапив під обстріл, після якого знову довелося пережити кілька хірургічних втручань.

Жорстокість цієї війни опалила родину воїна – нещодавно під Куп’янськом загинув від обстрілу його двоюрідний брат Сергій, який мужньо та героїчно захищав рідну країну.

Звістка про загибель брата на певний час буквально вибила Антона з рівноваги. Довго не міг змиритися. Розраду знайшов у підтримці побратимів та у силі моря – стихії, у якій, за словами боцмана, можна жити, долати труднощі, перешкоди і рухатися вперед.

«У морі – просто магічні світанки. Воно, як і небо, дійсно безкрає і переливається смарагдовими й блакитними барвами. І ця блакить, у поєднанні із кольором сонця, нагадують кольори нашого державного прапора. Прапора, з яким ми обов’язково переможемо ворога, і який ми повернемо всі наразі окуповані міста України», – впевнений морський прикордонник.