Курсантка першого курсу Національної академії Державної прикордонної служби України Карина народилася та виросла в Маріуполі.

Батьки дівчини, військові волонтери, ще з 2014 року регулярно розвозили допомогу українським військовим в найгарячіші точки тогочасної зони АТО. Батько навіть вивозив поранених з-під Іловайська. Діти в родині змалку виховувались патріотами рідної країни. Ще дванадцятирічною Карина активно допомагала батькам у волонтерській діяльності – плела маскувальні сітки, пакувала продукти, роздавала проукраїнські листівки на вулицях Маріуполя.

У 2016 році Карина їздила до дитячого табору в Литві, де отримала первинні знання про військовий вишкіл: діти вчились жити у лісі в спартанських умовах, мились в річці, ходили стройовим кроком та навіть пробували стріляти. Було складно, проте такий досвід дуже сподобався дівчині та виявився корисним. По випуску зі школи професію Карина обрала зовсім не військову – закінчила музичне училище та вступила до консерваторії... Дівчина має музикальний хист та ще у юному віці отримала титул «Найкраща піаністка Донбасу». Згодом Карина зрозуміла, що музика все ж більше хобі, ніж справа всього життя.

Як і для багатьох українців, 24 лютого 2022 року стало переломним днем в житті Карини та її родини. На очах руйнувалось все її звичне життя: місто знищували рашисти, рідний дім довелося покинути та розлучитися з батьком, який не встиг виїхати з Маріуполя. В Запоріжжі, після переїзду, Карина разом з матір’ю та сестрою продовжила волонтерську діяльність: збирали та розвозили гуманітарну допомогу, розливали коктейлі Молотова, шукали на всіх ресурсах та надавали переселенцям інформацію про стан їх будинків, допомагали знайти рідних. Тим часом в Маріуполі батько, інженер за освітою, допомагав людям відновлювати зруйновані будинки, своїми силами намагався ремонтувати мобільні ретранслятори, щоб забезпечити зв’язок. Згодом, дуже складними шляхами, батькові таки вдалося виїхати зі вщент зруйнованого міста та об’єднатися з родиною.

Хвилюючись про майбутнє дітей, батьки запропонували їм їхати за кордон. Та замість того, щоб збирати валізи, Карина пішла до військкомату проситися на військову службу: «Я маю бути тут! Я вмію тримати зброю, а отже буду битися за свою країну та відвоюю свій Маріуполь». Проте, жодна військова частина не поспішала підписувати контракт з юною та тендітною дівчиною, не хотіли навіть ставити на облік у військкоматі. Тоді наполеглива Карина влаштувалась працювати у військкомат, бо це було ближче до того, чим вона хотіла займатися. Там зустріла знайомого прикордонника, який порекомендував Карині спробувати вступити до прикордонного вишу. Спочатку дівчина не сприйняла цю пораду серйозно, проте згодом вирішила, що дійсно її знань та навичок недостатньо – щоб бути корисною на фронті потрібна військова освіта.

І ось сьогодні Карина навчається на факультеті безпеки державного кордону Національної академії. Вона впевнено справляється з усіма службовими завданнями, добре вчиться, бере активну участь у курсантській самодіяльності. Тепер до захоплень дівчини, крім фортепіано та співу, додались заняття з рукопашного бою, де Карина демонструє неабиякі успіхи. «Коли вороги забирають все твоє життя, коли руйнують все, що ти любиш – захищати кордон Батьківщини стає твоєю ідеологією!», – каже Карина.

Має Карина велику мрію – повернутися у звільнений український Маріуполь, вдихнути повітря рідного краю, зустрітися з близькими людьми: «Я буду робити все, щоб звільнити свій Маріуполь, і точно послужу в Маріупольському морському порту».