У день повномасштабного вторгнення збройних сил рф в Україну майор Андрій Лернатович очолював відділ прикордонної служби «Мілове» на Луганщині та разом зі своїм підрозділом першим зустрів ворога.

Андрію зателефонував підлеглий з відділення «Микільське» й доповів, що у сусіднє село Зоринівка зайшла російська ДРГ – росіяни розстріляли зі стрілецької зброї старшого прикордонного наряду. Андрій з побратимами одразу вирушили у Зоринівку на допомогу.

Керівник «Мілового» зазначає, що він та його персонал на той момент уже були готові до збройних провокацій. Від початку лютого на суміжній території рашисти почали збирати важку військову техніку. Люди, які перетинали українсько-російський кордон, розповідали прикордонникам, що до російського чорткова наближається колона броньованої автотехніки. Її протяжність, за словами місцевих, складала до 60 кілометрів. До того ж на російській стороні помінявся склад нарядів: кількість прикордонників збільшилася вдвічі, а обличчя були нові.

Увечері 23 лютого росіяни припинили оформляти громадян України через пункт пропуску «Мілове - чортково», єдиний у Луганській області, де на той момент здійснювалися пропускні операції громадян. О пів на другу ночі наступного дня у Міловому вже було чути гул бронетехніки. Прикордонники почали готуватися до дій за обстановкою, однак ще не вірили у початок повномасштабної війни. Готувалися до провокацій та ймовірних переговорів.

Майор Лернатович доповів керівництву про ситуацію та отримав наказ вивести особовий склад у район Біловодська. Сили ворога значно переважали. Офіцер швидко приймав рішення, згуртовував військовослужбовців та тримав на контролі усе до дрібниць. У Біловодську прикордонники відділу «Мілове» разом з побратимами з місцевого відділу тримали оборону. Для цього Андрій наказав зайняти приміщення на перших поверхах будівель вздовж дороги та приготуватися до бою. Місцевих жителів, які підбігали до нього по пораду і допомогу, він просив ховатися або терміново виїжджати.

Лише тепер, коли Андрій визначив завдання, кожному з підлеглих, він вперше відповів на один з численних дзвінків від дружини. Про всяк випадок, подякував їй за усе. Від неї ж дізнався, що бомблять Київ.

Бійці сусіднього прикордонного підрозділу підірвали міст, яким ворог мав зайти у Біловодськ, тож росіянам довелося рухатися в об’їзд. Прикордонникам надійшов наказ передислокуватися далі, до Старобільська, звідти – до Дніпра. Упродовж маршруту прикордонники виконували бойові накази старшого керівництва та тримали оборону у складі Сил оборони.

Офіцерові вдалося вивести свій підрозділ без втрат. Завдяки його рішучості та вмінню швидко приймати рішення, усі бійці залишилися неушкодженими.

До червня 2022 року майор Лернатович виконував бойові завдання на Донеччині. У червні воїн отримав контузію під час бойових дій та потрапив до шпиталю.

На запитання, чи було йому страшно у перші дні повномасштабного вторгнення, Андрій відповідає: «За себе – ні. Був острах помилитися у рішенні і допустити втрати свого персоналу. Я знав, що мав вивести усіх до останнього, адже відповідав за кожного з них, і заспокоївся лише тоді, коли виконав це завдання».

Наразі офіцер проходить службу в одному з підрозділів Чопського прикордонного загону. У разі необхідності, готовий продовжувати битися за свободу і незалежність нашої держави: «Рашисти дуже помилялися, коли думали, що за декілька днів завоюють Україну. Це наша земля. Ми звідси нікуди не підемо і нікому її не віддамо».