Олександр з династії моряків. Його дід і батько працювали на цивільних судах.

Ще змалку, слухаючи їхні розповіді про океанські подорожі, різні іноземні країни та, хоч і нелегку, проте дуже цікаву роботу моряка, Олександр все більше плекав у душі мрію продовжити сімейну традицію й також стати справжнім морським вовком.

Крокуючи до мети, у 2019 році закінчив НУ «Одеська морська академія» за фахом «Судноводіння». Паралельно опанував і військову кафедру, де отримав спеціальність командира суден забезпечення.

І ось він – такий омріяний перший рейс! Згодом, працюючи на суховантажному судні, Олександр побував у Китаї, Бразилії, Іспанії, Канаді, Анголі, Португалії, Ізраїлі та багатьох інших країнах. Це були незабутні часи та досвід. Маючи можливість сходити на берег, він знайомився з колоритом цих країн та все більше стверджувався в бажанні будувати кар’єру моряка.

17 лютого 2022 року Олександр повернувся з чергового рейсу до рідної Одеси. Батько на той час уже працював у морській пошуково-рятувальній службі.

24 лютого він подзвонив синові й сказав, що почалося повномасштабне вторгнення ворога. І вже 26 лютого мобілізувався до лав Морської охорони. За кілька місяців, враховуючи фах та морський досвід,  його було призначено на посаду командира одного з катерів 1 загону Морської охорони.

«Після повернення з рейсу я сильно захворів і, як тільки одужав, відразу ж також мобілізувався до Морської охорони. Розумів, що країна й моя рідна Одеса потребують захисту, тому хотів, як і батько, якнайшвидше стати корисним на морських рубежах та приєднатися до моряків-прикордонників. Звичайно ж, служба на військовому кораблі відрізняється від роботи на цивільному судні, тому спершу довелося заглибитись в її нюанси та особливості. Але морський ґарт був мені до снаги, а згуртованість екіпажу додавали впевненості у своїх силах», – розповідає Олександр.

Хист старшого лейтенанта до морської служби, свідоме ставлення до справи захисту України та патріотичний настрій помітили й згодом йому довірили посаду штурмана на одному з кораблів Морської охорони.

І Олександр виправдовує цю довіру відповідальним та зразковим ставленням до виконання своїх службових обов’язків.

«Моє місце зараз тут, на борту. Ми захищаємо свої родини, свій народ, тому повинні нізащо не дати цим покидькам, які зазіхають на нашу свободу та незалежність, захопити наші території та знищити нас, як націю. І ми обов’язково переможемо окупантів. Так, є навала ворога, який чисельніший та має більше озброєння. Але кожен з нас вартує десятків, а то й сотень загарбників, адже захищаємо свою Батьківщину, свій народ та неймовірно вмотивовані. Я пишаюся тим, що я прикордонник і захищаю рідну країну пліч-о-пліч з незламними, мужніми та хоробрими побратимами», – каже штурман.

За словами Олександра, саме згуртованість та високий професіоналізм екіпажу  й максимальна концентрація на своїй справі допомагають виконувати бойові завдання в морі, попри наявну небезпеку. А ще дуже важливе – постійне самовдосконалення. Наприклад, у нинішніх умовах буває, що навігаційні зчислення штурману доводиться робити без допомоги будь-яких електронних приладів. І він не має права на помилку.

Як справжній моряк, Олександр на суходолі нудьгує за морем, а в морі – за суходолом.

«Море для мене – це страх перед стихією з неприборканим норовом, але одночасно це й насолода його красою. Ця краса – і в дзеркальному спокої штилю, і у височенних пінних гребенях хвиль під час найсильніших штормів», – зазначає прикордонник.

І наостанок розмови підсумовує: «Служба на кораблі вимагає від людей дисциплінованості, витримки та неабиякої стійкості. Завдяки службі на борту, я отримую чималий ґарт, нові знання й практичні навички. Став більш відповідальним, адже від моїх дій та рішень можуть залежати життя побратимів. А ще почав більш цінувати кожну мить, час проведений з сім’єю та друзями».