Морський вишкіл майстер-старшини Євгена Васильовича розпочався одразу після закінчення строкової служби в лавах прикордонників.

Маючи відмінну фізичну та бойову підготовку, Євген пройшов цікавий життєвий шлях - від матроса до старшини відділу підготовки та перепідготовки персоналу.

Вже після закінчення строкової служби, молодий юнак докладає максимум зусиль на довіреній йому посаді - командира відділення 2 батальйону Морського навчального прикордонного загону Прикордонних військ України. Рота стає йому другою домівкою, а матроси-строковики - справжньою сім’єю.

Чотири роки промайнули, як один день.

Розуміючи, що старшина – це батько дисципліни та суворого порядку, він успішно проходить курси підготовки та перепідготовки прапорщиків Національної академії Державної прикордонної служби України, де вкотре переконується у правильності свого вибору.

    Вже понад 2️0 років поспіль, одягнувши морський прикордонний однострій, майстер-старшина  гартує дух моряків-прикордонників. На переконання Євгена Васильовича, бути на своєму місці – це проявляти постійну турботу про підлеглих, знати їхні морально-ділові якості, заглиблюватися в нагальні проблеми матросів, поважати людську гідність і честь. Ну і, звісно, самому потрібно бути максимально підготовленим, завжди допомагати своїм товаришам по службі та постійно самовдосконалюватися в опануванні складної корабельної справи. Матрос має бачити в старшині не лише командира, а й доброго старшого товариша.

«Васильович» - саме так щиро, з повагою і по-дружньому до старшини звертаються побратими.

«Спочатку особовий склад ретельно мене, як то кажуть, перевірив на вошивість, але згодом ми, порозумівшись, несемо службу одним єдиним монолітним колективом», - стверджує Васильович.

За словами Євгена, навіть якби можна було повернути час назад і обрати інший шлях, він все одно став би військовим.

«Добре, якщо в країні панує мир та спокій, але якщо прийшла біда, то першочергове завдання військового – боронити свою землю, домівку, родину. Військовослужбовець – професія для сильних духом. Я пишаюся тим, що сьогодні в строю і захищаю свою країну та близьких мені людей» - зауважує майстер-старшина.

Його опора та підтримка - сім’я. Янголи охоронці – це діти, які завжди поруч. Син Максим вже приміряє татову каску, а донечка Ганнуся завжди допоможе впоратися зі стресом. Дружина завжди підтримує та розуміє, а найголовніше, вона усвідомлює, що війна - це не гра в шахи. І Євген дуже вдячний своїй коханій Людмилі за її життєву мудрість, щирі почуття та опіку.

«Сьогодні ми боронимо наше майбутнє, щоб мрії кожної дитини та родини мали шанс здійснитися», - впевнений Євген.