Хлопчина виріс у звичайній українській родині. Але родина багатодітна. Шестеро братів завжди були, як одне ціле. У невеличкому селі Катеринівка, що на Херсонщині, зростав Дмитро і плекав любов до рідного краю.

Батьки, заробляючи на життя нелегкою сільськогосподарською працею, виховували синів в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до сім’ї та родини, українського народу, рідної землі.

Виявилося, що хлопець народився з генетичною особливістю – шульгою. Дуже рідко, хто звертав увагу на цю відмінну ознаку у дитини.

Перший акцент стався в початковій школі, де перша вчителька Ніна Григорівна, яка всіляко намагалася перевчити Дмитрика, що писав лівою рукою, суворо попереджала: «Пиши правою! Напишеш неохайно і негарно – отримаєш двійку».

За часів «радянщини», коли всі повинні були бути однаковими, ліворукість вважали фізичною вадою, і її всіляко викорінювали ще у шкільному віці.

Спершу у Дмитра виходило трохи кострубато. Але моторний, старанний та добросовісний учень навчився писати правою рукою і навіть став відмінником. Проте, беручи ножиці та всі інші знаряддя для праці та побуту, вправно, звично та інстинктивно завжди використовував ліву руку.

Юнацтво Дмитра було різнобарвне та цікаве. Він завзято брав участь у всіх командно-спортивних іграх. Маючи певні навички з футболу, волейболу та пінболу, шульга завжди знаходився в центрі уваги, хоча не всі і не одразу помічали його особливість. Але коли потрібно було прийняти відповідальне рішення задля перемоги в змаганні, у хлопця в хід інстинктивно йшла ліва.

Мрії про море у Дмитра були з дитинства. Успішно склавши зовнішнє незалежне оцінювання, він став студентом Херсонського національного університету кораблебудування.

Паралельно з навчанням працював касиром в торговельному центрі, де зустрів свою майбутню дружину Оксану.

Скоро у молодого подружжя народився первісток – Назарчик.

Підступний російський окупант 24 лютого 2022 року зламав мрії і долю не тільки нашого героя, а й всієї України. Дмитро встиг закінчити навчання та отримати довгоочікуваний диплом. А от до діючого територіального центру комплектування дістатися не встиг – до Херсону прийшов «руській мір». Молода родина опинилася на окупованій території.

Кожен день в окупації лягав камінням на серце. Але, як символ віри в визволення і Перемогу в сім’ї народилася донечка – красуня Міланочка.

За часів окупації Дмитро як міг, допомагав і підтримував співгромадян, співпрацював і з нашими підрозділами, ризикуючи бути викритим.

Небезпека наростала. Маленький Назарчик щодня бачив ворожі ракети, які пролітали над їхньою домівкою, часом детонуючи в повітрі. Дитячі очі і свідомість накопичували досвід страшних спостережень день у день. Аби убезпечити дітей, було прийнято рішення евакуюватися.

Важко далося Дмитру рішення виїхати з рідного міста, але всі думки були лише про те, як вберегти рідних.

Серпень став вирішальним в житті родини. Сьогодні, Дмитро згадує ті жахливі моменти і заплакані очі своїх діточок: «Довжелезні черги на виїзд з рідного окупованого Херсону, в житті таких не бачив. Перелякані люди, які відмовляються вірити в те, що бачать на власні очі. Поблизу чути ридання дітей, які хочуть додому. Це було тижневе жахіття, яке ми все ж подолали. Міланочці на той час було три місяці, Назарчику півтора року. Коли проїхали останній блок пост з кадирівцями, я видихнув, й подякував Богу, що мої діти в безпеці».

Одеса зустріла їх привітно і тепло. Розпочався новий етап життя. Визначившись із житлом, голова родини стрімко розпочав шукати роботу. Чоловік дуже хотів бути корисним своїй країні. Декілька днів поспіль підходив до кожного військового, який траплявся йому на шляху, і лише одне питання турбувало його найбільше: «Хочу бути військовим, захищати свою землю, обожнюю море і все, що з ним пов’язано. Але, як все це пов’язати в одне ціле?».

«Прохожі військові хлопці порадили мені вступити до лав Морської охорони Держприкордонслужби й побажали скорої зустрічі у своєму середовищі», - згадує Дмитро. Й незабаром мрія здійснилася – він став морським прикордонником і несе службу на борту одного з кораблів Морської охорони. У сьогоденні матрос з гордістю носить прикордонний однострій і пишається тим, що також захищає Україну.

Згуртованість екіпажу, відповідальність кожного в команді, морський гарт – те, про що Дмитро знає не на словах, те, частиною чого відтепер є він сам.

Вправний шульга нещодавно закінчив курс базової військової підготовки в Навчальному центрі Морської охорони і тепер ще краще опанував різні види зброї.

Моряк-прикордонник впевнений у тому, що ми обов’язково переможемо ворога. І рашисти відповідатимуть за скоєні злочини. І за його рідний Херсон, за мальовниче село Катеринівка, за сльози діточок, які вимушені були покинути рідну домівку.

«Ліворукість, ніяк не дефект, швидше перевага. Це моє, власне, вроджене, і я не уявляю себе іншим. Я впевнений, що моя ліва правильно вкаже курс ворогу, слідом за російським кораблем», - впевнений Дмитро.