Прикордонник з позивним Урал мобілізувався до Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» у перші дні повномасштабного вторгнення.

«Я не міг вчинити інакше. Це моя країна, це місце, де народилися троє моїх дітей. Я зобов'язаний захистити свою країну і вибороти мир для своєї сім'ї», - зауважує Урал.

У цивільному житті чоловік працював сантехніком, вів розмірене цивільне життя, захоплювався рибалкою. Зараз зізнається – на це часу не вистачає.

У складі зведеного загону чоловік спочатку вирушив на північ країни, а згодом на Донеччину.

«У мене душа розривалася, коли я бачив повністю зруйновані селища, де колись вирувало життя, велося господарство... Ось, що залишає після себе росія – згарок попелу», - розповідає прикордонник.

Вдома на свого захисника чекала дружина, двоє донечок та синочок. Щоб підтримати татуся діти малювали малюнки, а дружина волонтерила. Так їй ставало спокійніше та легше, що вона хоч якось полегшує ношу чоловіка.

До речі, 11-річний син Олексій мріє стати військовим, як і його тато та вже готується до вступу у військовий ліцей.

Кредо прикордонника: «Ніколи не здаватись і все доводити до кінця».