«За Батьківщину варто жити та боротися, аби звільнити рідну землю від окупанта і відбудувати її для майбутнього наших дітей», – переконаний прикордонник Віктор на псевдо Спрінтер

Зелений берет припав йому до душі ще в юнацькі роки тож строкова служба у Могилів-Подільському прикордонному загоні була не випадковістю. Відтоді минуло 23 роки. Віктор пройшов шлях від солдата до офіцера та вважає, що сила і міць війська – люди: їх потенціал, вмотивованість, єдність та непоборність.

Війна внесла безповоротні корективи в життя кожного українця, прикордонник Спрінтер не став виключенням. «Сьогодні, коли звичайні трактористи, вчителі, які ніколи і зброю до рук не брали, пішли воювати за рідну землю, за батьків, я – військовий офіцер, не міг залишатись далеко від лінії фронту, я повинен зробити усе, аби мої сини не знали жахіть війни, ми – обов’язково Переможемо», – говорить охоронець кордону.

В перший же день ротації офіцера на Запорізьку землю, його підрозділ потрапив під мінометний обстріл. Це був лише початок важкої боротьби за свободу та незалежність України. Канонади «Градів» не вщухали ні в день, ні в ночі…

Під час одного з бойових виходів, Спрінтер з побратимами виявили та знищили ворожу ДРГ на підході до наших позицій, зірвавши підготовку ворога до штурму. Був випадок, коли прикордонники допомогли врятуватись вісімнадцятирічній дівчині, яка вирвалась з ворожого полону. Це все – щоденна битва за життя, яку ми – українці, неодмінно вистоїмо і Переможемо!

За сміливі та рішучі дії, мужність та самовідданість під час виконання бойових завдань із забезпечення територіальної цілісності України прикордонника було нагороджено відомчою заохочувальною відзнакою Міністерства внутрішніх справ України «Вогнепальна зброя».

«Я повернуся з Перемогою, бо я матусі обіцяв, – впевнено каже Віктор. – Ми не бачились з початку війни, вона молить Бога за воїнів, за Україну та чекає на свого сина, як кожна ненька...»