Моряк-прикордонник Максим родом з Білгород-Дністровського, але останні роки жив у Харкові.

«Я добре пам’ятаю той день, коли почалася війна, почув вибухи та все зрозумів. Спочатку було страшно, але розум переміг емоції», - згадує Максим.

Разом з друзями одразу долучився до спротиву, почали виготовляти «Бандерівське смузі», так звані коктейлі Молотова, гуртувались в патрулі. Ворог дуже швидко просувався. В передмісті окупанти вели масований артобстріл, бої вже були на околиці міста. Увесь цей час поряд з хлопцем була його наречена. Евакуювати дівчину до її батьків не вдалося, оскільки містечко, де вони мешкали, вже було під контролем ворога.

Тому Максим повіз дівчину в Білгород-Дністровський. В рідному місті пішов у військкомат, але мобілізуватись одразу не вдалося. Вже незабаром чоловіку зателефонували з військкомату і запропонували проходити службу в 23 Загоні морської охорони Держприкордонслужби.

«Не вагався ні хвилини. Для мене почесно служити в підрозділі з таким бойовим досвідом. Я не можу відсиджуватися на дивані, працювати на звичній роботі та сподіватися, що моє місто оминуть обстріли та руйнування. Я потрібен тут. Я маю захищати своїх рідних», - стверджує прикордонник.

Тисячі українців з початком повномасштабного вторгнення російських військ на територію України змінили цивільну професію на військову справу, захищаючи свій дім від окупантів. Мріємо, аби нашим наступним поколінням не довелося продовжувати цю війну, а пощастило жити в мирній та Незалежній Україні.