Військовий з позивним «Док» майже шість років свого життя присвятив прикордонному відомству.

«Мій батько і дядько свого часу проходили строкову службу в лавах прикордонників. Вони розповідали про особливість прикордонного відомства, про те, що прикордонник – це престижна професія. Тому, по закінченню навчання в мед коледжі, я довго не думав, куди мені йти», - розповідає прикордонник.

Чоловік має медичну освіту. П’ять років він працював у відділенні реанімації в Центральному клінічному госпіталі Держприкордонслужби. Коли ж почалось повномасштабне вторгнення чоловік перейшов до однієї з військових частин на Київщині.

Згодом у складі зведеного загону «Док» вибув на північ, а потім – й на схід країни. Найтяжчим для нього на передовій були думки про втрати серед особового складу. На щастя група, де служив Док, повернулася у повному складі, проте надавати допомогу і застосовувати свої медичні здібності доводилось, адже серед прикордонників теж були поранені.

Під час одного з обстрілів окупантами позицій українських захисників у бронижелет самого «Дока» залетів осколок. «Тоді перше про, що я подумав – я народився в сорочці», - згадує прикордонник. Якби траєкторія осколка трохи змістилась, чоловік міг би й не вижити.

Найбільше «Док» мріє про Перемогу і нарешті поїхати на відпочинок разом з усією сім’єю – 2-річним сином та дружиною.

На запитання: чи готовий й надалі боронити країну в зоні активних бойових дій?, - відповів: «Я не хочу, щоб цю війну завершував мій син».