6 років тому киянин Ярослав виїхав до Польщі, влаштувався на роботу, забрав до себе родину.

Про повернення в Україну чоловік не замислювався аж до повномасштабного вторгнення. Коли 24 лютого 2022 року російські окупаційні війська з усіх боків вдерлися в Україну Ярослав сидіти за кордоном не зміг. 25 лютого він уже стояв в пункті пропуску «Рава-Руська» та збирався в пішому порядку перейти кордон на вхід в Україну.

Каже, той день запам'ятався на все життя: сотні тисяч українців намагалися виїхати за межі Батьківщини в пошуках порятунку. Ярослав же прямував в Україну. Чоловік був певен, що потрібен своїй державі й без жодного остраху планував стати на її захист.

Піший пропуск через «Раву-Руську» був закритий. Перетнути кордон допомогла знайома з Естонії. На власній автівці вона підвезла Ярослава до Львова, де чоловік сів на потяг і рушив до столиці.

«Так дико було, завжди потяги в бік Києва переповнені, а тут нас було п'ятеро на весь вагон», - додає Ярослав.

В Києві майбутній прикордонник відразу попрямував до ТЦК, там йому сказали, що без досвіду поки на службу не беруть. Чоловік забрав маму, вивіз її до Львова, посадив на потяг до Польщі, а сам знову рушив уже у Львівський ТЦК. Там теж сказали чекати. Через два місяці Ярослав отримав повістку. Спочатку служив у Львівському прикордонному загону, в його складі вперше відправився в зону активних бойових дій. Перший бойовий досвід військовий згадує з посмішкою. Каже, наразі це смішно, а тоді було страшно.

«Нас вночі привезли на позиції неподалік від села Солодке Волноваського району Донецької області. Там тоді було дуже гаряче. В нас був окоп півтора метри глибиною і коли почався обстріл, ми навіть голову підняти не могли. Дві години нас крили мінометами. Для тих, хто вперше на фронті – досвід незабутній. Ти сидиш в ямі, зверху натягнута якась сітка, навколо темно, навіть не зрозуміло з якого боку насипають, і тут тобі треба зібратися і бумерангом сипати їм у відповідь. За ці пару годин все життя пронеслося перед очима кілька разів», - згадує прикордонник.

На фронті Ярослав швидко адаптувався. В Польщі він працював у транспортній сфері, добре розумівся в автомобілях, міг полагодити будь-якого бойового залізного коня, за це отримав позивний «Механік». Після ротації військовий півтора місяці прослужив в пункті пропуску «Шегині», згодом перевівся в Донецький прикордонний загін і знову поїхав на Схід країни.

Воював в Соледарі, брав участь у боях за Бахмут.

«Новий рік я зустрів в Соледарі в шахті. Ми навіть з хлопцями там імпровізовану ялинку собі зробили. Колектив зібрався досить цікавий: всі різного віку, різних професій, але об'єднані одним – люттю до російських загарбників. Позаяк били їх щосили і стояли до останнього», - каже прикордонник.

Найбільше «Механіка» вразив Бахмут. Ярослав пояснює, що їхав у безлюдне місто, а побачене його здивувало. На початку 2023 року там працювало кілька магазинів. Волонтери привозили харчі та воду для цивільних, а серед місцевих мешканців були молоді люди, які навіть не збиралися їхати з рідного дому. Дивлячись на них прикордонник згадував, як 25 лютого стояв в пункті пропуску «з жовто-блакитними прапорцями в очах» і жагою боротьби за Україну. Після другої ротації військовий знову рветься в бій. Каже з Україною до Перемоги, як складеться далі – поки не загадує. Найбільше захисник мріє про обійми коханої дружини та час, коли сотні тисяч українців стоятимуть по той бік кордону в очікуванні своєї черги на повернення у мирну вільну від загарбника Україну.