Максим народився й виріс у Бердянську. Ще студентом виходив в море на цивільних суднах.

2016 року став морським прикордонником. Починав службу радіометристом на КаМО «Арабат», згодом став командиром малого катера.

З початком повномасштабного вторгнення дивізіон морської охорони, де служив Максим, перебазували з Бердянська у Маріуполь. Побратими дали йому псевдо «Морячок». Почалась важка та виснажлива оборона. З перших днів Максим разом із побратимами перебував на позиціях в мікрорайоні Черьомушки. Кілька тижнів тримали оборону.

 «На слух навчився вирізняти відстань до прильоту, тип озброєння, напрямок вогню. Коли поряд розірвалась ворожа міна, ледь не загинув», - згадує Максим.

Як моряк, чоловік не знав усіх тонкощів бойових дій на суходолі, тому багато чому довелося вчитися у бою.

«Одного дня ми зайшли у підвал, де ховалося багато жінок з немовлятами. Їжа і вода закінчувались, не було підгузків. Ми з побратимом згадали, що за декілька кварталів у вікні зруйнованого будинку бачили підгузки та дитячі речі. Під обстрілами дісталися туди та принесли дітям необхідне», - розповідає військовий.

Найбільше Максиму запам’яталося 27 березня – останній бій в центрі Маріуполя. Там отримав два поранення. Ворог оточував квартал за кварталом. Максим прикривав відхід побратимів на безпечні позиції, а російські окупанти вели кулеметний обстріл по групі з декількох точок. «Морячок» взяв вогонь на себе та забезпечив відхід бойової групи без втрат, однак сам отримав наскрізне поранення ноги. Далі – шпиталь на «Азовсталі». Завдяки отриманій медичній допомозі, кінцівки вдалося зберегти.

«На комбінаті було важко», - згадує Максим, – Ворог постійно скидав на «Азовсталь» надпотужні бомби, бетон не витримував. Люди гинули під уламками, дихати від пилу було нічим. Голод переслідував. Їв уві сні, прокидався і не міг повірити, що смаколики – це лише сон, відчуття були дуже реалістичні».

31 березня Максима та інших важкопоранених евакуювали гелікоптером з Маріуполя до шпиталю в Дніпрі.

«Коли нас посадили на борт, я не міг повірити, що цей політ в умовах повного оточення – реальність. Ворог повністю контролював небо в Маріуполі. Я схиляю голову перед майстерністю та відвагою пілотів, які попри небезпеку рятували оточене місто. Один гелікоптер ворог підбив, влучив і в наш. Завдяки професіоналізму пілота та кулеметника ми долетіли до Дніпра», - сказав Максим.

Сьогодні військовий згадує все це з відчуттям жаху. Каже, побачене залишиться з ним на все життя. З особливою гордістю та шаною Максим згадує своїх побратимів.

Сьогодні, після лікування та довгої реабілітації, військовий знову у строю – робить усе, аби наблизити Перемогу!