Нещодавно ми розповідали історію Валентини Осадчук – мами загиблого воїна-прикордонника.

Вона не здалася, взяла себе в руки і допомагає побратимам сина. Вона «купує смерть», щоб в Україні було життя. Ця історія про біль, втрату та незламність – надихає людей боротися та наближати Перемогу.

Днями в Донецький прикордонний загін звернулася родина Старовєрових. Мама Галина та тато Юрій також втратили сина на війні. Вони прочитали про Валентину Осадчук і самі вирішили допомагати. Родина придбала 2 FPV-дрони та передала їх побратимам полеглого сина.

Сергій Старовєров загинув під час артилерійського обстрілу в Соледарі. Він одним із перших ринув у бій та отримав смертельне поранення. В житті, каже мама, Сергій також завжди старався бути першим.

«Він з дитинства був відповідальний. Коли вступав до інституту, сказав, що має вчитися лише на державній формі. Був компанійський, мав лідерські якості, завжди гуртував навколо себе людей. Після інституту була можливість відразу йти на інженерську посаду, але він пішов на будівництво, казав: «я маю пройти цей шлях від початку». Згодом пішов працювати менеджером на фірму німецьких мастил. Вона була передова в Україні. Часто їздив за кордон», - розповідає мама Галина.

Коли почалася війна родина Старовєрових мирно спала вдома. На зміні був лише тато Юрій. О 06:00 він зателефонував додому і сказав: «Прокидайтеся, війна». Після цього дзвінка о 07:00 Сергія вже вдома не було. Він стояв під дверима ТЦК. Без досвіду на службу тоді не брали, тому чоловік пішов у ТРО.

«Нам він нічого не сказав, знав про це лише його старший брат і товариш. Ночами чергував, шукав мітки. Потім пройшов навчання на полігоні і домовився з ТЦК», - згадує мама.

1 травня у Сергія був день народження. Наступного дня – він пішов служити.

«Про своє рішення повідомив у колі сім'ї. Сказав, що ставить перед фактом і завтра йде. Говорив: «Мамо, навіть, якщо ти ляжеш біля дверей, я переступлю і піду. Бо я маю йти»,- згадує пані Галина.

Спочатку Сергій потрапив до Луцького загону, ніс службу на кордоні з білоруссю. Згодом перейшов у бойовий загін. Перед поїздкою на фронт заїхав додому. А коли прощався – залишив ключі. Мама каже, ніби відчував, що більше не знадобляться. З грудня 2022 року, разом з побратимами, Сергій тримав оборону Соледару. Звідти телефонував мамі і заспокоював. Казав, що знайшов багато нових друзів. В день своєї загибелі прикордонник написав: «Все під контролем. А далі буде історія». Це були останні слова сина до мами.

«Коли приїжджав у відпустку, залишив ключі від квартири. Вже одягався, повернувся і поклав. Сказав: «Нащо вони мені, не хочу тягати за собою». Я його обняла, а він каже: «Війна, треба йти. І, мам, я тебе прошу не плакати». А як же тут не плакати тепер», - додає зі сльозами пані Галина.

Після смерті сина родина Старовєрових активно донатить на фронт. Щойно приходить пенсія, вони відправляють частину, то на дрони, то на транспортні засоби. Намагаються допомогти і фізичною працею: плетуть маскувальні сітки, збирають в зону ведення активних бойових дій окопні свічки, медикаменти, продукти. Пані Галина й сама б на фронт пішла, каже, навчилася б керувати дронами, але не беруть. Жінці незабаром виповниться 62 роки, тому на пару з чоловіком, вони допомагають українським захисникам з тилу.