Вони познайомилися в далекому 2010 році.

Тривалий час були на «Ви», потім з'явилася симпатія, згодом вона переросла у велике кохання. Від якого на світ з'явився їхній син Ярослав. Багато подорожували, насолоджувалися життям та один одним. Були щасливі, кохали та любили сина. А потім в Україну з ракетами та танками прийшла повномасштабна війна.

Він був її підтримкою та опорою, з ним вона не відчувала слабкості. Тепер вчиться бути сильною без нього. Їхні щасливі 12 років підступно обірвали окупанти. 24 лютого 2022 року  прикордонник Валерій Борсук зустрів у Маріуполі. З перших днів військовий самовіддано боронив свій край. Спочатку брав участь в організації функціонування пункту управління Донецького прикордонного загону на території ПрАТ «Азовсталь». Згодом у складі групи прикордонників був направлений на виконання бойових завдань в промислову зону Лівобережного району міста.

«У грудні 2021 року в чоловіка була відпустка, він приїхав до мого місця служби в Могилів-Подільський. А я до нього їздила у свою відпустку в січні 2022 в Маріуполь. От 15 січня 2022 року я востаннє його бачила. 24 лютого я йому подзвонила і сказала, що нас підняли по тривозі, він відписав, що їх теж. Потім ми списувалися по можливості. 3-го березня з ним зник зв'язок. По можливості я виходила на його побратимів, вони відписували, що все добре. Востаннє говорила з чоловіком 25 березня. Він зателефонував з чужого номера, бо вишки вже не працювали і зі свого не зміг додзвонитися. Я дуже плакала, просила, щоб беріг себе, і казала, що ми з сином його дуже чекаємо. Він розпитав за всіх родичів, сказав триматися, і я його настанову виконую. Тримаюся з усіх сил», - зі сльозами розповідає пані Тамара.

На початку квітня побратим написав, що з Валерієм все добре. Про те, що чоловік зник, пані Тамара не знала. 27 квітня 2022 року пролунав фатальний дзвінок. Жінці повідомили, що Валерій не вийшов з оточення і поліг смертю хоробрих. Свій останній бій він прийняв 9 квітня. Тоді, від самого ранку, позиція військових піддавалася масованому артилерійському та мінометному обстрілу. Оборону залишилися тримати 3 військовослужбовці, в тому числі і Валерій Борсук. Розпочався запеклий ближній стрілецький бій. Під час нього старший групи отримав тяжке поранення. Валерій Борсук продовжував вести бій та одночасно надавав першу допомогу постраждалому. Попри щільний вогонь, військові ризикнули здійснити евакуацію. Із сусідньої позиції прибіг військовослужбовець «Азову» на псевдо «Гордий». Валерій Борсук дав йому команду евакуювати пораненого, а сам залишився на позиції для вогневого прикриття евакуації.

Сили були нерівні. Після невдачі окупантів в стрілецькому бою, знову почався артилерійський обстріл, за ним слідував новий штурм. В ході бою позиція була знищена. Всі військовослужбовці та Валерій Борсук загинули.

«Підполковник Борсук був справжнім героєм. Ми з ним виконували бойові задачі з оборони Маріуполя в складі групи спільно з військовослужбовцями «Азову» з 4 березня в районі вулиці Таганрозька. 26 березня, в черевну порожнину, було поранено нашого побратима. Валерій Валерійович надав йому першу домедичну допомогу, під обстрілами перемістив в безпечне місце, а вночі допоміг евакуювати. В день своєї загибелі він також врятував нашого побратима, який отримав важке поранення. Після евакуації пораненого підполковник Борсук повернувся на позиції і вступив в бій з переважаючими силами. Він до останнього тримав оборону і загинув як герой», - згадує побратим прикордонника.

Тіло військового залишилося на полі бою. Дружина Тамара півтора роки шукала чоловіка та їздила на численні впізнання. Відшукати вдалося по ДНК. Валерій тривалий час був захоронений на Дніпровському кладовищі, як невідомий. Пані Тамара особисто їздила на ексгумацію. Жінка зі сльозами згадує той момент. Каже, бачила процедуру на власні очі, однак, попри результати експертизи, вона все ще сподівається побачити чоловіка живим.

«Він навчив мене бути сильною. Я знала, що коли він біля мене поруч, то мені з ним нічого не страшно взагалі. Він завжди казав, що за чорною полосою буде біла. На кожне свято він дарував мені квіти. Ми були щасливі, любили один одного, дитину. В мене досі відчуття, що він має повернутися, що він десь в полоні, але живий. Немає такого дня, щоб я не плакала і не згадувала його. Я чекаю і чекатиму завжди, бо він був найкращим чоловіком. Коли було складно в житті, ми завжди один одного підтримували. Важко втрачати таку добру, щиру і чуйну людину. Я його так кохаю і ніколи не перестану кохати, скільки б не пройшло часу», - каже плачучи пані Тамара.

Підполковник Валерій Валерійович Борсук понад 22 роки свого життя присвятив військовій службі. Він втілював у собі кращі риси справжнього офіцера. Був відданий своїй країні та поклав за неї найдорожче – власне життя.

Прикордонники Донецького загону схиляють голови в жалобі за полеглим побратимом! Пам'ятаємо всіх і кожного, хто загинув, боронячи Батьківщину від окупантів. Світла їм пам'ять! Вічна шана герою Валерію Борсуку!