Війна не залишає вибору, як тільки боронити свою державу та бути впевненим у перемозі.

Війна коригує власні моральні стандарти: вірність і постійність почуттів виступають на перше місце. Страх і кривавість війни може подолати лише любов, яка дає наснагу жити і боротися.

Сімейна пара військовослужбовців Ірини та Степана з початком повномасштабного вторгнення рашистів на територію України, пліч-о-пліч стоять на захисті нашої держави.

Вони не тільки подружжя, а ще один з найкращих бойових розрахунків групової зброї. Разом несуть службу на визначених ділянках та в будь-який час готові завдати противнику нищівних ударів. 

«Підтримка та присутність чоловіка заспокоює навіть коли навколо чути автоматні черги та вибухи. Я часто хвилююся за Степана, боюсь навіть уявити, що нас може розлучити війна. Тому розумію, що вихід тільки один – прогнати окупантів з рідної землі», - розповідає Ірина.

У бойових умовах важко говорити про ґендерну рівність. До побуту та рутини людина швидко звикає, найважче — розлука з дітьми й рідними та гнітюче відчуття небезпеки для країни, власних життів. Степан та Ірина звикли мріяти, планувати спільне майбутнє, цінувати моменти проведені разом, тож війна тільки загострила почуття подружжя.

 «Ми стали на захист права на життя майбутніх поколінь. Народжувати, ростити дітей та любити у вільній країні, з її віковими духовними й культурними традиціями»,- ділиться думками Степан.

Саме тому подружжя, за їхніми словами, «завжди в обоймі». Вони є прикладом наслідування сімейних цінностей у боротьбі за незалежність  України.