З початком повномасштабного вторгнення, попри всі умовляння дружини, Віктор записався в ТРО, а за кілька місяців вступив до лав ДПСУ.

За приписом чоловік поїхав до 6 прикордонного загону. Звідки написав рапорт про переведення на Схід. Каже, хотів бути корисним, адже, зі зброєю він на «ти». Починалося все з полювання. Таке хобі дало прикордоннику перші навички володіння вогнепальною зброєю та допомогло відточити влучність, наразі ж він один із кращих інструкторів з бойової, тактико-спеціальної підготовки та тактичної медицини в загоні.

Віктор пройшов початкову військову підготовку у Великій Британії, а нещодавно повернувся після бойового вишколу з Німеччини. Британські інструктори дуже тепло приймали наших військових. Віктор згадує вечори за дружніми бесідами та неймовірну підтримку й віру в Україну.

–Британці називали нас «Джекі Чанами». Казали, що ми «круті» та постійно дякували. Вони впевнені, що ми їх рятуємо, що стримуємо зло, яке прийшло на нашу землю. А ще їх дивувала наша підготовка: вони вчили нас, а ми їх, –згадує Віктор.

Каже, великобританці дали потужну базу, а от у німців він здобув неоціненні навички введення штурмових дій в урбанізованій місцевості. В Німеччині проходили підготовку українські військові з різних відомств. Для хлопців у лісі розкинули, так званий, кемпінг. Там облаштували побут та створили максимально комфортні умови для тренувань. Учили планувати, прораховувати все наперед, а потім вже виконувати.

–У нас всі були чітко розподілені на відділення, взводи, роти, все як в справжніх бойових умовах. Вчили педантично і до дрібниць продумувати маршрути, як заходити з перекатами, як ухилятися від прямого вогню, вести вогонь у відповідь, – розповідає військовий.

Для тренування українських військових були прочищені цілі лісові просіки. А для навчання тактиці ведення вуличних боїв, захоплення та зачистці приміщень, було побудовано велике місто.

– Матеріальна база та умови в яких готували нас – це було просто щось. Уявіть, величезне місто побудоване лише для тренувань: з підземними ходами і тунелями. Я настрілявся «від душі». Вдалося опанувати для себе нові види зброї. Тренували хлопців по 8 годин на день 6 днів на тиждень. У неділю був день для відпочинку та зайняття власними справами. Для дозвілля українських військових було відведено спеціальну світлицю, де час від часу влаштовували турніри з настільного тенісу, спілкувалися.  

На навчанні за кордоном Віктор здобув не лише корисний досвід та бойові навички, а ще й чудових друзів серед іноземних інструкторів. З ними прикордонник обмінявся контактами та продовжує підтримувати зв'язок. А британські колеги зробили Віктору ще й пам'ятний подарунок – розписали для нього український прапор побажаннями скорішої Перемоги.

Наразі прикордонник вміло використовує набутий досвід при підготовці новобранців. Розповідає їм, як вижити в бойових умовах, допомагає опанувати навички володіння вогнепальною зброєю, навчає першій допомозі при пораненні. Крізь його «руки» пройшли вже сотні військовослужбовців. Частина з них захищає країну в зоні введення активних бойових дій. Звідки час від часу телефонує інструктору та дякує за «школу виживання».

–Нещодавно в коридорі до мене підійшов хлопець на милицях і почав дякувати. Запитав, чи пам'ятаю його, і розповів, що був моїм слухачем під час курсу з тактичної медицини. Слухав не досить уважно, але тоді отримав чітке зауваження, і саме це врятувало йому ногу, – зазначає прикордонник.

Підготовка мобілізованих стала для Віктора справою всього життя. Прикордонник впевнений, що робить добре діло. І якщо хоча б частину того, що він говорить і показує запам'ятають, це врятує на фронті не одне життя. Після Перемоги військовий мріє про досить банальну річ – хоче виспатися. Жартує, що  спатиме тиждень, а вже потім подумає про подальші плани. А поки війна навчила чоловіка жити теперішнім та радіти кожному новому дню.