Прикордонник Іван на псевдо «Воділа» родом з Коломийського району, що на Івано-Франківщині.

До війни він займався різьбярством та столярним промислом, працював на будівництві. Дізнавшись про початок повномасштабного вторгнення, чоловік зрозумів, що якщо одразу не зупинити ворога ще на сході, він зможе дійти й до рідної Галичини. Тож, не вагаючись, зібрав речі та пішов у військкомат добровольцем. Рідним сказав, що прийняв таке рішення заради них, аби ворог не прийшов у їхні домівки.

У військкоматі Івана направили для проходження служби у Чопський прикордонний загін. Почався курс підготовки та тренувань. Прикордонник розумів, що найголовнішим на той момент для нього були навчання та постійні тренування. Він наполегливо здобував нові для нього знання та невтомно відпрацьовував навички. Водночас регулярно займався спортом і покращував фізичну підготовку. Усе це згодом дуже допомогло йому у боях, дозволило врятувати не лише своє життя, а й побратимів.

Прикордонник у складі зведеного підрозділу вибував і на північ і вже двічі виїжджав на Донеччину, де разом з побратимами успішно нищив окупантів.

Під час другого виїзду на схід «Воділа» виконував завдання кулеметника у складі штурмового підрозділу. Побратими Івана відзначали його особливу хоробрість, силу духу, кмітливість та готовність до виконання складних завдань.

Спершу завданням Івана та його хлопців було закріплення зайнятих позицій. Згодом «Воділу», через відвагу і рішучість, стали залучати до штурмових груп.

У бою під Андріївкою, під час штурму позицій ворога, Іван і його побратими потрапили під важкий артилерійський обстріл. Хлопці розповідають, що по них гатили артою, мінометами, вистежували дронами та авіацією. Попри це, хлопці відважно давали відсіч ворогові, аж доки по них не прилетіли артилерійські снаряди. Чотирьох з шести, у тому числі «Воділу», тяжко поранило.

Іван дістав кульове поранення у лопатку, осколком пробило ногу. Чоловік наклав собі бандаж, затягнув ногу турнікетом та став надавати медичну допомогу побратимам. Іван уже не міг втримати кулемет з коліна, але продовжував вести стрільбу лежачи. Прикордонники вели бій, доки до них не прийшла заміна, а їх евакуювали.

Після поранення Іван проходив курс лікування і реабілітації у військових шпиталях. Наразі він продовжує прикордонну службу на Закарпатті. Ще потребує лікування нога, але це не заважає планам воїна про завершення найважливішої для нього на часі справи – звільнення України від ворожої навали.