У Новорічні свята всі полюбляють отримувати подарунки. В 1 прикордонному загоні також є свій Санта.

Олександр проживав у Києві, в лавах прикордонників з початку повномасштабного вторгнення. Встиг двічі побувати в зоні активних бойових дій. Звідти повернувся з чіткими переконаннями та бажанням допомагати побратимам, яких ще не торкнулася ротація. З того часу багажник та заднє сидіння його авто ніколи не бувають порожніми. Там стоять численні коробки з благодійною допомогою, яка потім іде в зону активних бойових дій.

А почалося все з 24 лютого 2022 року, коли замість того, щоб збирати тривожну валізу, Олександр пішов до військкомату. Тоді прикордонником він не став, чоловіка без досвіду служби відправили додому і сказали чекати подальших вказівок. Коли ворог був неподалік від столиці, Олександр повіз родину до Львова. Там знову повторив спробу стати в однострій з оборонцями країни. І знову Олександру сказали чекати. А в травні він отримав довгоочікувану повістку. Чоловіку дали припис і відправили на службу до Львівського прикордонного загону. В його складі новоспечений прикордонник вперше побував на «нулі». Каже вражень було вдосталь. В перші місяці війни на фронті не вистачало елементарних речей. Тоді «в гру» вступила дружина Анна. Спочатку вона збирала кошти на потреби чоловіка, згодом волонтерська допомога стала невід'ємною частиною її життя. Мама в декретній відпустці з кожним днем нарощувала темпи, наразі «доросла» до співпраці з іноземними волонтерськими об'єднаннями і збирає допомогу не лише для прикордонників, а й для інших відомств та цивільних людей, які постраждали від російської агресії в Україні.

«Спочатку її завдання було укомплектувати мене, щоб я не лише вижив, а й міг ефективно виконувати бойові завдання. Далі це переросло в сенс життя. А коли я перейшов в 1 прикордонний загін, вона спрямувала всі сили на допомогу мені і хлопцям, які перебували зі мною на фронті. Після ротації ми продовжили допомагати. Вона збирає, я доставляю туди, де найнеобхідніше – от така вийшла схема», - каже прикордонник.

Допомога побратимам з 1 прикордонного загону почалася із системи відеоспостереження. До повномасштабного вторгнення Олександр займався забезпеченням безпеки для різноманітних об’єктів, незалежно від їх розміру, чисельності людей або знаходження. Працював на приватне підприємство. З початком служби в прикордонному відомстві контакти не втратив, тому колишні роботодавці допомогли з камерами.

«Нам віддали камери, які були закуплені, але ще не реалізовані. Зараз вони служать потребам наших військових», - каже прикордонник.

За час служби в загоні чого лишень Олександр не постачав для потреб захисників. Серед дарунків були: маскувальні сітки, окопні свічки, турнікети, системи крапельниць, медикаменти, ноші для евакуацій, спальники, підсумки, хімічні грілки, каски, зарядні станції, зенітні прожектори тощо.

З найбільших досягнень – антидронова система для боротьби з безпілотними літальними апаратами, призначена для зхисту від «повітряних пташок» ворога та очищення українського неба від «небажаних гостей».

І далі буде. Поки триває війна, прикордонник не планує зупинятися. Каже, наразі всі мають працювати на потреби фронту, адже захист України нині пріоритетне завдання.