Матрос Сергій, на псевдо Маяк, у цивільному житті встиг стати успішним яхтсменом.

Народився Сергій у Славуті, що на Хмельниччині. Його батько був водієм, а мати працювала в будівельній галузі. Після закінчення середньої школи Сергій опанував фах слюсаря-механіка у Славутському професійному ліцеї та згодом вирішив кардинально змінити своє життя.

«У мене є друг, який разом зі своїм батьком – моряки цивільного флоту. Свого часу їхні розповіді про роботу на суднах та морську романтику привабили та відклалися в пам’яті. Тому, коли прийшов час обирати майбутню професію, я дуже прагнув теж стати моряком», - згадує Сергій.

Крокуючи до мети, Сергій вступив до Київського фахового коледжу морського й річкового флоту та транспортних технологій Державного університету інфраструктури та технологій, де на факультеті судноводіння отримав спеціальність «штурман».

Під час навчання понад рік проходив практику на пасажирському круїзному судні, де отримав певні практичні навички. Після навчання ще два роки працював на пасажирських лайнерах. Якось знайомі запропонували йому місяць попрацювати матросом на цивільній яхті. Сергій залюбки погодився, навіть не думаючи, що це стане вирішальним моментом у його подальшому житті. Згодом, понад 10 років працюючи на яхтах, став помічником капітана яхти та остаточно «захворів» морською справою.

«На яхтах я працював в основному в Греції. І жодного разу не пожалкував про свій вибір. Робота на яхті потребує дисципліни, відповідальності й багатьох навичок, проте вона справді дуже романтична. Це можливість побувати на багатьох островах, де неймовірно мальовничі краєвиди. До того ж ти не прикутий постійно до борту, а маєш можливість мандрувати й берегом.

Єдиний момент – коли з’явилася сім’я, тоді тривалий час на відстані від рідних давався морально важко. Ти не бачиш як твоя дитина росте, не маєш змоги обійняти її… Хоча завжди можна знайти вихід з обставин. Наприклад, останнім часом наприкінці сезону, коли екіпаж вже роз’їжджався по домівках, я виявляв бажання залишатися на яхті й забезпечувати її технічне обслуговування. І тоді дружина з донькою на кілька місяців приїжджали до мене в Грецію. Тому я вважав, що маю дійсно ідеальну роботу, яка до того ж приносила дуже добрий прибуток», - каже Сергій.

Але після повномасштабного нападу росії Сергій не міг залишатися осторонь захисту рідної країни та в перші ж дні пішов до територіального центру комплектування. Зважаючи на попередній досвід, розумів, що найбільшу користь принесе саме на морських рубежах. Тому прийняв рішення мобілізуватися до Морської охорони Державної прикордонної служби України й згодом вже був у її лавах.

У сьогоденні морський прикордонник є сигнальником-навідником одного з кораблів Одеського загону Морської охорони й пишається тим, що пліч-о-пліч з побратимами та усіма українськими воїнами він в лавах тих, хто наближає нашу Перемогу.

«Коли потрапив на борт корабля, спочатку було важкувато. Усе по-новому, військовий порядок служби, чималі навантаження на фоні суцільної напруги... Навіть трохи мав сумніви: чи опаную я це все, чи вистачить витримки? Але з часом адаптувався. Опанував нові для себе навички та ввірену зброю. До того ж відчував щиру підтримку екіпажу, старших та досвідчених побратимів. Це дуже важливо, адже екіпаж завжди має діяти як єдиний організм – це запорука його живучості та безпеки. Особливо зараз, коли ворог постійно намагається атакувати ударними дронами. При відбитті цих атак усе дуже швидко відбувається, тому на зміни ситуації потрібно реагувати миттєво. Є фактично секунди на те, аби прорахувати напрям руху БпЛА, траєкторію стрільби, упередження… Таке враження, що час завмирає й ти все робиш на одному вдиху, прагнучи вцілити у цю кляту «балалайку», щоб вона в жодному разі не полетіла далі й не понесла смерть людям. Видихаєш, коли вже стрільба закінчена. Ось тоді й відчуваєш, що серце калатає, відчуваєш усе своє тіло – як воно реагує. І неймовірно радієш, якщо тобі чи комусь з побратимів вдалося знищити «шахеда», – зазначає Сергій і додає: – Ми обов’язково переможемо ворога, тому що іншого нам не дано. Якщо не зупинимо його раз і назавжди, він і далі буде перти. Наша сила – у єдності. Поки ми разом та об’єднані – у росії жодних шансів утілити її кровожерливі задуми».

За словами матроса, він уже не уявляє свого життя без моря. Завжди керується прислів’ям, що спокійне море ніколи не зробить з когось вправного моряка. Упевнений, що це стихія, неймовірна сила, яка, якщо відчуєш, зрозумієш її і поважатимеш, дасть можливість і крізь неї пройти, і себе пізнати набагато глибше.

Зараз Маяк абсолютно впевнений, що він на своєму місці. За його словами, чималого хисту та завзятості додає підтримка батьків та сім’ї. Вони прийняли його рішення стати на захист Батьківщини й щиро радіють з успіхів на службі. Загалом, коли Сергій розповідає про свою дружину Валентину та доньку Олівію, переконуєшся в тому, що вони – його Всесвіт. І, якби не постійні обстріли Одещини, то вже б переїхали жити до Одеси, яка дуже припала до душі всій сім’ї. До того ж його дівчата вже теж у захваті від моря, тому не полишають цієї мрії і після Перемоги планують оселитися у Південній Пальмірі.

Щиро бажаємо, щоб їхня мрія якнайшвидше втілилася в життя!