Діти діляться на тих, хто дивлячись на своїх батьків або зарікаються йти їх професійним шляхом, або ж, навпаки, із гордістю продовжують династію.

Першокурсник Денис Дупляк належить до останнього типу – чи не всі чоловіки в його роду обирали непростий шлях захисника батьківщини, не став винятком і він сам. Попри те, що з дитинства бачив та відчував усі ризики та труднощі професії військового, мріяв також стати прикордонником, як і його батько.  «Батько багато розповідав мені про техніку, про зброю. Мені було дуже цікаво. Тож, впевнено можу сказати, що бажання стати військовим сформувалось у мене змалечку», – розповідає Денис.

Події 2014 року застали його сім’ю у Луганську. Важко навіть описати, що довелось побачити та пережити кожному з членів родини. У той час 10-річний Денис з мамою жили саме навпроти Луганського прикордонного загону і були безпосередніми свідками того, як бойовики оточили підрозділ та атакували з усіх видів стрілецької зброї, у тому числі великокаліберної та гранатометів. Досі йому важко згадувати ті страшні дні, коли прикордонники, серед яких був батько Дениса, прийняли нерівний бій. Згадує, як сильно хвилювались з мамою та при цьому пам’ятали прохання батька вірити в нього та вірити в краще! Навіть ці події не відвернули Дениса Дупляка від військової справи. «Навпаки! Це ще більше підштовхнуло мене в майбутньому обрати прикордонну стезю! Відчув, що мушу стати на захист рідної країни, адже я не хочу, щоб таке повторилось в жодному куточку моєї Батьківщини!», – ділиться відчуттями Денис.

Батько на вибір сина відреагував спокійно: «Ніколи не давив на нього в тому, що стосується вибору професії, не наполягав, але він сам вперто обрав цей шлях», – розповідає Сергій Дупляк. Отож батьку нічого не залишилось як прийняти вибір сина та побажати сину витримки й наснаги.

Цьогоріч Денис Дупляк успішно склав вступні випробування і готується отримати свої перші, курсантські погони. Сьогодні хлопець разом з усіма першокурсниками проходить навчальну військово-прикордонну підготовку на польовому центрі забезпечення навчального процесу. Зізнається, що складно, незважаючи навіть на те, що приблизно знав, що на нього очікує. «Більше дисципліни, більше обов’язків, менше свободи… Проте з кожним днем я все краще вливаюсь в активний рух, в активні дії. Кожен день час проходить все швидше. Вважаю, що треба просто налаштуватися, дисциплінувати себе, і ніяких проблем не буде!» – каже Денис. А мотивує першокурсника продовжувати цей непростий шлях бажання продовжити військову династію, започатковану ще його дідами-прадідами: «Я хочу залишити слід в історії свого родоводу. Хочу, щоб мої рідні, і в першу чергу мій батько, пишались мною!».