Усміхнений, сучасно мислячий, енергійний, талановитий, працьовитий та щасливий – всі ці епітети пасують Миколі Пилиповичу Карпенку

У Сумах ця людина не потребує окремого представлення, бо тут його знають майже всі. Він – невід’ємна частина історичного центру міста, де його можна побачити то у вишиванці, то у вбранні військового капелана, а то й у спортивному одязі на велосипеді.

«Так, у мене багато іпостасей», – посміхається він. І дійсно, він живе декількома повноцінними життями – священник Православної Церкви України, педагог, член Національної спілки журналістів України, дослідник, краєзнавець, громадський діяч й військовий священник (капелан) Сумського прикордонного загону Державної прикордонної служби України. І у кожній з цих сфер діяльності Микола Пилипович має непересічні здобутки.

Після вітання незмінним гаслом «Слава Україні!» Микола Карпенко зазвичай розповідає цікаві факти з історії сучасної та стародавньої України, а якщо ви спитаєте у нього про життя одного із засновників Сум Герасима Кондратьєва, будьте впевнені, що дізнаєтесь такі подробиці, які знають лише батьки про власних дітей. Адже Микола Пилипович створив при гімназії № 1 зразковий музей імені Герасима Кондратьєва – полковника Сумського козацького полку. Музей став центром національно-патріотичного виховання не тільки навчального закладу, а й міста та області. До речі, якщо пан Микола багато знає про минуле, то живе він сьогоденням і, навіть, якщо знань бракує, швидко вчиться, бо до цього його спонукає спілкування з учнями гімназії, яким він викладає історію нашої Батьківщини.

Також, Микола Пилипович є духовною опорою прикордонників Сумського загону. Як військовий священник (капелан) він проводить душпастирську роботу серед охоронців кордону, бере активну участь у всіх заходах, які проводяться з персоналом загону. У всі великі релігійні свята Микола Карпенко відвідує прикордонні підрозділи загону, зокрема ті, в яких проходять службу військовослужбовці строкової служби. Прикордонники із великим задоволенням слухають розповіді Миколи Пилиповича про походження свят, історію рідного краю й взагалі, про історичні події, які відбувалися в давнину на території сучасної України.

Нещодавно Миколу Пилиповича Карпенка вітали з ювілейним Днем народження. «Я святкував свій перший у житті семидесятирічний ювілей», – жартує він.

Народився Микола Пилипович у Сумах. «Коли перейшов до третього класу, взяв батьків паспорт і записався до бібліотеки «Хімік». Відтоді почав багато читати, особливо захоплюючись козацькою романтикою. Саме ідейний і романтичний погляд на Україну козацької доби закарбувався  у свідомості назавжди», – згадує Микола Пилипович. У 1970 році його призвали до лав Збройних сил колишнього Радянського Союзу. «Але ідеологічному впливу комунізму я майже не піддавався і у душі залишався отим самим козаком-романтиком», – підкреслює він. Завдяки цьому загартуванню і помітним лідерським якостям під час строкової служби був призначений командиром взводу. Через два роки йому запропонували їхати інструктором політвідділу дивізії у Поволжя, потім інструктором політвідділу 326-ї стратегічно-авіаційної дивізії в Тарту (Естонія). Тоді полки були розміщені на території трьох республік – Росії, Білорусі та, власне, Естонії. Деякий час Микола Карпенко «жив на три держави». А потім його направили у Курганське військово-політичне училище, яке він закінчив у 1977 році. Над усе він полюбляв навчатися новому, тож вже наступного року став студентом Новгородського педінституту.

«Моя невпинна і систематична робота над собою заклала таку міцну підвалину, що, коли я демобілізувався у грудні 1980 року і приїхав у Суми, мене відразу рекомендували референтом у Сумське обласне товариство «Знання». За 10 років я став завідувачем відділу і відповідальним секретарем товариства. Читав до 200 лекцій на рік у навчальних закладах та на зборах трудових колективів. У 80-х роках викладав у Сумській філії Харківського політехнічного інституту (зараз Сумський державний університет) і у тодішньому педінституті ім. А.С. Макаренка. А далі стався епохальний гучний розпад Радянського Союзу, а з ним пішло у небуття і товариство «Знання». Для мене це був як ковток свіжого повітря, бо українська свідомість, що завжди жила у душі, здавалось, лише чекала моменту, коли можна буде розгорнутися на повну. Тому я пішов до товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка. Згодом мене запросили викладати історію у гімназії № 1», – розповідає Микола Карпенко.

За 24 роки пан Карпенко став відомим як просвітницький діяч, що просуває національну ідею. При Сумському міському виконкомі він був членом комісії по нагляду за додержанням закону про мову та працював у складі міжвідомчої комісії по визначенню підстав для перейменування та повернення історичних назв вулиць.

Коли у 2014 році почалася війна з Росією, він організував акцію «Пам’ятаємо, перемагаємо» і став запрошувати до віншування і нагороди воїнів. «За минулий час ми вручили відзнаку «Срібний тризуб з мечем» 15 нашим захисникам», – згадує Микола Карпенко.

Любов до козацької романтики він довів, заснувавши гурток «Молода Січ», у якому відбувається посвята у козачата. «До речі, до 2014 року посвячували у козачата полку ім. Герасима Кондратьєва, що діє при музеї, лише хлопчиків, але після початку війни долучили й дівчат. Такий обряд вже пройшли приблизно 150 дітей віком 10-11 років. «Це маркер, який визначає їхнє подальше життя. Це як хрещення немовлят, і хоч ми не пам’ятаємо цього моменту, надалі залишаємось православними християнами на все життя. У цей вік діти вже свідомі, і національно-патріотичне виховання на основі козацьких традицій закладає основи світосприйняття нової когорти громадян-патріотів. Деякі хлопці з тих, що отримали посвяту у минулі роки, вже встигли побувати у зоні бойових дій і повернутися до Сум, тепер служать у Сумському прикордонному загоні», – пояснює Микола Пилипович.

«Суми – найкраще місце в Україні й цілому світі», – впевнений ювіляр. А йому є з чим порівнювати – він подорожував Африкою, був у Намібії та Замбії, причому не похапцем і проїздом, а мандрував, спостерігав, досліджував. Проїхав майже всю Європу, побував на Кавказі. Але краще і затишніше куточка, ніж Суми, не знайшов. «Україна і Суми понад усе. Така україноцентристська ідея тримає мене в тонусі духовно та навіть фізично. Я щасливий, що можу розповідати про те, що бачив на власні очі у Парижі, Римі, Тарті та інших містах земної кулі. Але при цьому живу у Сумах», – посміхається Микола Пилипович.

Наразі Микола Пилипович готує нариси для книги «Спомин», у якій досліджує долю свого роду у минулому – на 150 років тому від спогадів батька та матері. «Хочу залишити нащадкам історію попередніх поколінь сім’ї, в якій розповідається про їх життя та саму історичну епоху часів Миколи ІІ та Олександра ІІІ, Кримської війни, розповісти про всі перипетії, що відбулися після революції 1917 року. Ще є підбірка раніше виданих творів, хочу запустити проєкт «Рецепт патріотизму», який стане міні-бібліотекою воїна-рятівника, яку можна буде у вільну хвилинку погортати і дізнатися цікаві факти з історії держави», – ділиться планами на майбутнє Микола Пилипович.

Саме така плідна діяльність і робить щасливим Миколу Карпенка, який зізнається: «Найцінніше, що є у світі, – це підтримка родини. Все життя я кохаю свою дружину, яка народила мені доньку. А ще в мене є онука та правнука. І найближчим часом я чекаю найкращий подарунок – ще одну правнуку».