Морський прикордонник старший лейтенант Сергій в Одесу та Чорне море закохався з дитинства.

Ще змалку він їздив з рідного Запоріжжя до Південної Пальміри, де мешкали родичі, тому її мальовниче узбережжя, неперевершена краса та лагідний морський бриз полонили його серце раз і назавжди. До того ж ще й рідний дядько був мореплавцем і завжди брав племінника з собою у море та навіть дозволяв стати за штурвал і відчути як воно – “різати хвилю”.

За словами Сергія, він настільки захопився та “захворів” морською справою, що ще школярем записався у Запоріжжі до місцевого клубу юних моряків. Згодом, аби назавжди пов’язати з морем своє життя, вирішив вкотре випробувати себе та став військовим моряком. На військових кораблях різних типів командував бойовою частиною.

Після закінчення служби остаточно усвідомив, що без моря вже жити не зможе, тому залишився в Одесі. За півтора десятка років отримав великий досвід з управління яхт, катерів та буксирів. Та ще й кохану дружину Світлану долучив до своєї улюбленої справи.

“З дружиною ми разом з 10 класу, адже були однокласниками, і відтоді не розлучаємось. Маємо вже двох доньок та двох онучок. Світлані морська справа також припала до душі, тому до війни ми завжди були разом – як на суші, так і на морі – я працював капітаном яхти, а вона була моїм старпомом. Разом ходили і до Туреччини, і до Грецького узбережжя. Кохана каже, що я справжній “крейзі”, адже мене не лякає будь-який шторм – у спокійному морі я почуваюся добре, а у штормовому – ще краще. Але моя Світлана теж дуже смілива – у морі й деяким чоловікам може фору дати!” – зізнається Сергій.

Але був у житті моряка етап, коли йому все ж таки довелося полишити штурвал і на роки зійти на берег. 2014 року, після нападу Росії, Сергій не міг залишитися осторонь захисту свого улюбленого міста та пішов до самооборони Майдану в Одесі, у лавах якої залишався до 2017 року.

За словами Сергія, з початком повномасштабного вторгнення рашистів, він одразу ж, 24 лютого, сказав дружині, що повинен приєднатися до українських воїнів і також стати на захист рідної країни, адже це його обов’язок. Готовий був піти до війська у будь-якому статусі, але розумів, що найбільшу користь державі принесе саме там – на морських рубежах. Тому прийняв рішення мобілізуватися до Морської охорони Державної прикордонної служби України.

Зараз морський прикордонник є помічником командира одного з кораблів Одеського загону Морської охорони. Пишається довіреною справою, а в душі тішиться тим, що знову знаходиться у своїй стихії, без якої вже й не уявляє свого життя. Каже, що навіть коли втомлюється, все одно відчуває шалену енергію моря, яка завжди додає сил та наснаги.

“Головне для помічника командира КрМО – вміння організовувати і вирішувати всі поставленні завдання. А для цього увесь екіпаж має бути фактично одним цілим, однією родиною. Якщо кожен з нас розумітиме, що від зразкового виконання своїх обов’язків залежить живучість корабля та наші життя, то ми подолаємо будь-що й обов’язково переможемо ворога. Наша справа – почесна й свята, адже ми захищаємо свою землю, своїх співвітчизників і маємо відстояти та зберегти Україну незалежною, а окупантам та їхнім посіпакам назавжди довести, що нас нікому не здолати!” – стверджує Сергій.