25-річний дипломований педагог Андрій, а нині прикордонник, – учасник операції зі звільнення Харківщини від російських окупаційних військ – операції, яку експерти називають однією з найуспішніших із часів Другої світової війни.

У складі прикордонного підрозділу з Сумщини сержант брав участь у звільненні багатьох населених пунктів. Але, говорить, найбільш запам’яталися Куп’янськ, Дворічна, Балаклія, Великий Бурлук. «Важкі бої були в Куп’янську, тоді в окупантів була велика перевага в артилерії й вони нам не давали спокою ні вдень, ні вночі через постійні артобстріли. Потім ми перемістилися ближче до державного кордону України – поблизу річки Оскіл в районі населеного пункту Кам’янка. З прибуттям нам передали під охорону й ділянку кордону», - розповів прикордонник.

Вже буквально через два дні після того, як підрозділ Андрія заступив на бойове чергування, відбувся стрілецький бій з російськими окупаційними військами. Ворогу не давав спокою той факт, що переправа в районі підірваного мосту через річку Оскіл належала українцям. І вони не могли переправити свою бронетехніку та підрозділи.

«Під час бою ми використовували автомати та снайперські гвинтівки, також в нас був бойовий броньований автомобіль «КрАЗ-Кугуар» з кулеметом ДШКМ, підствольні гранатомети ГП-25. Ворог почав двома групами заходити з правого і лівого флангів, ще не перетинаючи річку Оскіл і намагаючись нас відтіснити далі від берега. Також він залучив легку бронетехніку – БМП-2. Згодом до нас підійшло підкріплення на чолі з командиром прикордонного підрозділу і ми почали «накривати» ворога з АГС-17, після чого російські підрозділи стали відходити. Їх відхід прикривав розрахунок з мінометів. Одна з мін розірвалася за декілька метрів від нашого побратима, на жаль він загинув. Більше втрат у нашого підрозділу не було. Що стосується противника, то, судячи з криків на тому березі, поранені точно були. З усього наявного озброєння ми дали гідну відсіч ворогові», - згадує прикордонник.

І додає, що окупанти продовжували обстріли з мінометів, а згодом ще й долучили вертоліт. Прикордонники змінили позицію, евакуювали полеглого бійця, зайняли оборонну позицію та продовжували вести бій. Таким чином вони вистояли та не дали ворогові знову взяти цей плацдарм.

Бойовий шлях прикордонного підрозділу з Сумщини пройшов практично по всій Харківщині. У місцевих жителів в деокупованих населених пунктах був патріотичний настрій і всі дуже радісно зустрічали українських визволителів. Місцеві мешканці розповідали про безліч жахливих історій, які їм довелося пережити під час російської окупації. Про те, що коїли росіяни, як викрадали людей, вели допити, тримали людей в ямах, в підвалах. А потім, тікаючи з Харківщини, залишали все, що можна – зброю, техніку, боєприпаси. Все було розкидано хаотично, вони не намагалися щось забирати з собою, що є підтвердженням їхнього панічного настрою. І повторно зайти до України на ділянці Харківщини у російських окупаційних військ в плани геть не входило.

Під час розмови Андрій зробив акцент на тісну взаємодію з іншими  складовими Сил оборони та бойовому настрої прикордонників: «Коли йдеш у наступ, відчуваєш своєрідний азарт і важливість своєї безпосередньої участі у звільненні української землі від ворога. Всі наші побратими готові гнати окупанта до останнього, не рахуючись ні з чим. В такі хвилини розумієш, що ми обов’язково переможемо, бо не місце ворожому чоботу на землі рідної неньки Україні».