Микола Ігнатюк проходить службу у високогірному підрозділі – відділенні «Велятин» Мукачівського прикордонного загону.

У лавах Держприкордонслужби штаб сержант Ігнатюк служить вже 12 років, увесь час на найскладніших ділянках загону: у відділах «Ділове» та «Яблунівка».

 Попри труднощі, пов’язані зі службою на кордоні, Микола каже, що йому пощастило з роботою в усіх відношеннях – стабільне грошове забезпечення, щорічна обов’язкова, досить тривала відпустка, що не завжди мають люди, які працюють у приватних установах чи підприємствах, можливість кар’єрного зростання та всебічного розвитку, спілкування з місцевими мешканцями, колектив, який за роки служби став для нього другою родиною тощо.

Військовослужбовець добросовісно виконує свої обов’язки і відчуває, що він потрібний своїй країні. Микола був у числі перших, хто на початку українсько-російської війни, вирушив на Схід боронити нашу країну від агресора. Порівнює бойові дії на території України із важкою хворобою та проводить аналогії із хворими рідними людьми, яких ніхто не покидає, коли їх вражає страшне захворювання, а роблять усе можливе для їх одужання.

«Нізащо не покинув би свою Україну, задля пошуків кращого життя за кордоном. Я хочу бачити, як ростуть мої діти, допомагати коханій дружині виховувати їх та піклуватись про наших батьків. Навіть не уявляю, як би я жив без можливості бачити очі коханої, без можливості постійно чути голоси своїх діток. Я так чекав на їх народження! Хочу сам бути у числі тих, хто робить мою країну ще кращою, сильнішою та квітучою! Переконаний, що цього хочуть мільйони українців. Ще до появи у моєму житті зеленого берета, чітко усвідомлював важливість захисту кордонів країни, збереження її цілісності та суверенітету. Попри те, що моє рідне Закарпаття вважається краєм заробітчан, я завжди знав, що житиму та працюватиму в Україні. Щасливий, що моя доля саме так і склалась» - каже прикордонник.