Зелений кашкет Максим одягнув 10 років тому. Із завершенням строкової служби підписав контракт, згодом пішов вчитися до прикордонної академії та став офіцером.

Каже, це був кращий вибір у його житті, адже на службі відчуває себе, як риба у воді. Повномасштабне вторгнення Максим зустрів на західному кордоні. Написав рапорт та поїхав в зону ведення активних бойових дій. Службу ніс у складі Краматорського прикордонного загону на Мар'їнському напрямку, захищав Солодке, Новомихайлівку, Дружківку, Курахове. В Новомихайлівці Максим ніс службу на спостережному пункті. Задача полягала у вчасному виявленні руху ворожих сил, щоб ті не оточили, або не обійшли позиції українських захисників. Там Максим вперше був поранений. Після евакуації пройшов реабілітацію і знову ринув у бій.

Друга ротація Тайсона пройшла вже в складі Донецького прикордонного загону в Соледарі. Там за місяць військовий схуд на 37 кілограмів. Каже, все на нервах. Тайсон був командиром застави й кожна втрата давалася боляче. Першим загинув його друг Максим Білецький. Військові з одного випуску, разом навчалися в академії. При виході з міста прикордонники втратили багатьох побратимів. Речі одного із загиблих товаришів Тайсон досі возить у своїй автівці. Для прикордонника це своєрідні талісмани. Каже, відчуття ніби побратим Михась поруч і прикриває, як це було на фронті.

«Як заходили, я важив 100 кілограмів, залишилося 63. З їжею там проблем не було, а от психологічне навантаження зробило своє. Коли почалися втрати, було важко – плакав. Ми всі знали на що йдемо, війна і смерть ходять пліч-о-пліч, але все одно втрати друзів сприймаються важко», - каже військовий.

В Соледарі по військових працювали з танків, артилерії, мінометів. Не давали спокою дрони, снайпери, ворожа авіація. Сили загарбників переважали. У них було більше піхоти та вогневих засобів. З кожним днем ставало все складніше. Під час одного з обстрілів Максим отримав чергове поранення. Ситуація була складна, прикордонник втратив багато крові, каже, йшла навіть з очей. Допомогли евакуюватися побратими з ДОЗОРу. Далі був стабілізаційний центр, шпиталь, реабілітація і знову в стрій.

Наразі військовий готується до нових бойових завдань. Вважає, що війна для всіх і потрібно нарощувати сили.

«Перемога буде лише у разі ще більшої допомоги, потрібно більше озброєння і більше свідомих людей, котрі готові битися за свободу України», - переконаний воїн.