Його головне завдання – рятувати бійців. Медицина для нього не просто робота – це справа життя.

«В усіх спочатку була кава, а в мене – медичний коледж», - з посмішкою на обличчі каже чолов’яга, якого всі в підрозділі називають Док, і відразу додає, змінивши при цьому вираз обличчя, - Повірить і зрозуміє лиш той, хто отримав за життя таку емоцію – немає нічого кращого ніж бути в чиємусь житті не просто зустрічною людиною, а усвідомлювати, що ти можеш допомогти їй урятувати життя і в тебе це виходить».

Док – військовий медик одного з мобільних підрозділів Держприкордонслужби України. Але військовим він став не відразу. Після завершення навчального закладу тривалий час працював у цивільних медичних установах, допоки одного разу не зрозумів, що хоче більше робити для порятунку людей в країні, де йде війна. І прийняв вольове для себе рішення. Вибір випав на прикордонне відомство.

«Адже саме прикордонники – це ті люди, які першими вступають у бій з ворогом. І бути серед таких хлопців та дівчат – маю за честь», - каже медик. «Допомагати, лікувати, рятувати – мене цьому вчили, я цим займався і я це роблю, але є ще один аспект моєї роботи – це навчити кожного бійця надати допомогу собі самому або своєму товаришу на полі бою, а ось тут потрібно долучати всі сили й красномовність, щоб донести інформацію і практично навчити користуватись турнікетом, бандажем, пов’язкою та іншим медичним майном. Коли час йде на хвилини, а деколи секунди, немає можливості зволікати. Все повинно бути відпрацьоване до автоматизму. Адже першу медичну допомогу боєць надає собі сам», - зазначає Док. Каже, що у завдання лікаря також входить обов’язок перевіряти і доукомплектовувати індивідуальні аптечки військовослужбовців, щоб, у разі непередбачуваних ситуацій, все було під рукою.

«Зараз додатково вивчаю психологію. Ліки це не панацея від усього. Буває різне. Буває, що достатньо з людиною лиш поспілкуватись, щоб вона тобі виговорилась - і справи йдуть на покращення. В медицині не можна зупинятись. Тут потрібно постійно підвищувати фах. Опановувати нові методи надання допомоги. І працювати, працювати й працювати», - говорить військовослужбовець.

«Коли в країні війна, то це війна для усіх. І тут без різниці, хто ти - інженер чи фермер, лікар чи офіціант. Ти зі зброєю захищаєш своє майбутнє, майбутнє своїх дітей. У кожного своє покликання на війні, - додає він, - На мене чекає син. І коли надаєш комусь допомогу, незнайомому, але тому, хто її потребує, постійно думаєш, що він також чийсь син – і викладаєшся на всю».

Док зазначає, що кожен випадок медичної допомоги має свої особливості. При пораненні чи нещасливому випадку важливо своєчасно надати першу допомогу. Але треба, щоб ця допомога була правильною і вмілою. І тут в нагоді стають всі знання й уміння. По-іншому не можна. Нам потрібно зберегти людей.