Саме так силу військового братерства відчув офіцер-прикордонник на псевдо «S.W.A.T.»

По завершенню школи Андрій здійснив свою мрію – вступив до Національної академії Держприкордонслужби України. З дитинства хлопець дивився на свого батька, прикордонника морської охорони, та мріяв також бути військовим. І не просто військовим, а бойовим офіцером. Саме тому після випуску Андрій не вагаючись вирішив долучитися до бригади Гвардії наступу «Сталевий кордон». Батьки хвилювалися, проте рішення сина прийняли, розуміють, що поступити по-іншому — сховатися, відсидітися, він не зможе.

Після практичної підготовки офіцер виконував бойові завдання на Харківщині, Донеччині. Завдяки лідерським якостям, Андрія, попри молодий вік, призначили керувати підрозділом. У підпорядкуванні були й люди значно старші за нього, та це ніколи не ставало проблемою: каже, що у бою всі рівні, тож не варто бути зверхнім, ігнорувати підлеглих. З більш досвідченими бійцями завжди радився, прислухався, молодших по-братерськи підтримував. «Потрібно мати підхід до людей. Бути поруч. Особовий склад має бути в тобі впевнений!», — каже офіцер. «S.W.A.T.» завжди прагнув створити атмосферу довіри та братерства у підрозділі, щоб були всі один за одного, трималися разом, ніколи один одного не кинули. «Побратим — це людина яка буде пліч-о-пліч з тобою, людина яку ти прикриєш, навіть не жалкуючи свого життя, і яка тебе прикриє, та надасть домедичну допомогу навіть тоді, коли дуже складно!», — впевнений Андрій.

Саме на передовій повсякчас доводиться перевіряти цю життєву філософію на практиці. Влітку на Харківщині, поблизу Ізюма, «S.W.A.T.» та його підлеглі виконували бойове завдання. «Атакували нас з двох сторін, літали дрони, обстрілювали з артилерії, з РПГ, з СПГ-9, з мінометів «васильків». Снаряди літали все нижче і нижче над головою», — згадує «S.W.A.T.». Два снаряди розірвалися в окопі, де знаходився офіцер-прикордонник. З вух полилася кров, було боляче, кричав та попри все зумів взяти себе в руки, зберігати ясність розуму. Всі бійці його групи отримали поранення та контузії. «S.W.A.T.» робив все можливе — надавав першу медичну допомогу, шукав медиків, намагався перевести у більш безпечне місце... На жаль, поранення двох військових виявилися несумісними з життям. Цей страшний епізод закарбувався в пам'яті назавжди. Тягар того, що він не вберіг, не врятував ліг на серце Андрія каменем... Проте в той момент необхідно було думати про решту групи, разом відходити до точки евакуації та нести на собі важкопоранених. Відхід хлопців прикривав кулеметник на псевдо «Шпак», який вирішив залишитися на позиції. Він, попри поранення, стримував наступ переважаючих сил ворога протягом шести годин.

Лісовими хащами, кущами, через повалені від розривів мін та снарядів дерева, під обстрілами пробиралися із пораненим побратимом прикордонники, щоб дістатися допомоги. Їжі та води з собою майже не було. Залишок води, грам двісті, ділили між собою на десятьох, буквально по ковтку. Шлях був довгий та виснажливий, але дістатися до свого розташування нарешті вдалося. Військовим надали допомогу, важкопоранених госпіталізували. Дуже переймався «S.W.A.T.» долею кулеметника, який залишився їх прикривати, боявся, що той залишився на полі бою назавжди. Та «Шпак» об'явився, поранений, але живий, він відстріляв боєкомплект та зміг вийти з оточення.

Після лікування та реабілітації «S.W.A.T.» знову повернувся в стрій. Він пишається своїми побратимами, які гідно себе повели у важких бойових умовах й залишилися вірними девізу «Один за всіх і всі за одного!».