З нацгвардійця в прикордонники, з кінолога в гранатометники. Службовий шлях прикордонника В'ячеслава на псевдо «Сява» досить цікавий та різноманітний. А починалося все зі строкової служби. Після закінчення університету хлопець пішов працювати економістом до ПриватБанку. Затримався там на 1,5 року, а потім «успішно сходив поставити відмітки до військкомату». Там отримав повістку і пішов на строкову службу. Рік в казармі минув швидко, перед демобілізацією до частини приїхали «покупці-рекрутери». Хлопця завербували в нацгвардійці. Він підписав контракт, прослужив пів року і зацікавився кінологією. Придбав службову собаку, а згодом поїхав з нею патрулювати Львів і всю західну Україну.

-        Мені сказали, якщо хочеш бути кінологом, то треба купити собі собаку. Я довго шукав по оголошеннях. Знайшов щеня в Рівненській області. Там залишалася одна дівчинка, мене відмовляли, бо була найменша із виводка і ніби не для кінології, але коли я відкрив ветпаспорт – зрозумів, що вона моя. Її звуть Дана, а мою дружину Діана, а ще в неї день народження 14 липня, як і в мене. Тут навіть думати не було над чим, відразу забрав. Тепер вона мій талісман, - каже військовий.

Зі службовою собакою нацгвардієць шукав мінно-вибухові речовини, заступав на патрулювання та розшукував людей. Згодом перевівся ближче додому на охорону державно важливих об'єктів. Ніс службу на атомній електростанції в Нетішині. Після закінчення контракту звільнився, а за пів року почалося повномасштабне вторгнення. В першу ж добу В'ячеслав рушив до ТЦК.

-        До повномасштабної,  я підписав контракт на резерв з військовою частиною, де служив, був за ними закріплений. 24 лютого 2022 року я знав, що маю протягом доби прибути до частини. Подзвонив, там сказали «не потрібно». Я пішов до військкомату, там теж не взяли, тому пішов в ТРО, - згадує майбутній прикордонник.

Так минуло пів року. За цей час війна забрала у  В'ячеслава двох друзів. Обоє полягли на Харківському напрямку: один загинув звільняючи Балаклію, інший – при виході з Вовчанська. Після цього військовий вирішив, що чекати запрошення від Нацгвардії досить і пішов в прикордонники. Щоб помститися за друзів, він долучився до бойового підрозділу. Там став на посаду гранатометника, вивчився. За результатами підготовки військовому запропонували посаду начальника гранатометного відділення, він погодився. Згодом  разом з побратимами з 1 загону поїхав боронити Бахмут.

-        На фронт я їхав зі своєю «бандою». Ми якось відразу здружилися з хлопцями з котрими разом призивалися, ми до цього часу разом. І на завдання ходили в складі цієї групи. Вони мені дали позивний «Сява». В нас з ними щось курйозне трапляється кожні 2 хвилини. Вони всі фахівці своєї справи, а ще шибайголови. Навіть в оточені під обстрілами знаходили свій позитив, - зізнається Сява.

Під час ротації підрозділів у місто прикордонники заходили вночі. Спочатку обстановка здавалась тихою, військові стали вивчати позицію і почався артилерійський обстріл. За ним слідував стрілецький бій. В ході бойового зіткнення з противником В'ячеслав отримав поранення.

-        В мене є друг «Добриня», жартуючи я кажу, що тільки він поруч, я моментально «300», хоча таке було лише раз. Ми саме міняли побратимів з іншого підрозділу. Дві години вивчали позицію. Коли пішли подивитися верхні поверхи будівлі, почався обстріл і стрілецький бій. З одного флангу вогонь вели фактично через вулицю, а з іншого за два метри була насосна станція, вони в неї якось потрапили і почали стрільбу з 2 поверху. Я в цей момент був на 3-му у своїй будівлі. Відстрілювався години дві, а потім зі спини мені влучила куля в руку, – розповідає прикордонник.

На адреналіні військовий ще 1,5 години продовжував бій. Каже побратим перемотав руку і працювали далі. Вогонь не вщухав, із позиції «Сяві» довелося відповзати, бо все навколо прошивалося кулями. Далі був стабілізаційний пункт і госпіталь. В медичному закладі прикордонник довго не був. Каже, не міг відлежуватися поки його побратими воювали.

-        Ми тільки зайшли і тут «пані та панове я – «300» і додому», ні – так мені не підходило. Не міг лежати поки мої друзі там воювали. З госпіталю відразу поїхав у Часів Яр, ­– каже військовий.

На ротацію «Сява» виходив, як і хотів, зі своєю «бандою». Наразі з ними ж і готується до чергових бойових завдань. Незабаром прикордонник знову планує повернутися на фронт, а після війни хоче продовжити службу. Каже, військове життя йому до душі, а в прикордонниках дізнався, що таке побратимство і справжня чоловіча дружба.