Учитель англійської, німецької мов і зарубіжної літератури, синхронний перекладач, людина сцени та за сумісництвом інструктор з тактичної медицини в 1 прикордонному загоні

Військовий на псевдо «Орест» вкотре доводить, що бойовим медиком може бути хто завгодно, головне бажання допомагати.

Вперше з війною Сергій познайомився у 2015 році як військовий перекладач. За 4 місяці чоловік зрозумів, що це не його. Каже, було відчуття, що ні до чого не придатний, а він хотів бути корисним. Саме тому почав цікавитися тактичною медициною. У 2017 році успішно закінчив курси, які проводив добровольчий батальйон парамедиків «Госпітальєри». Почав цікавитися новітніми протоколами, іноземним досвідом, займався самоосвітою, щоб не пасти задніх. Згодом пройшов підготовку з домедичної допомоги в американському Корпусі Миру. Почав працювати у приватній авіакомпанії начальником відділу пошуку і порятунку. Каже, війна на Сході не давала спокою. До «Ореста» прийшло розуміння, що на цьому все не закінчиться і назріває щось велике. Тому вирішив готуватися: записався на курси в НАУ (Національний авіаційний університет), а під час пандемії поїхав до Польщі вдосконалювати свої навички. Навчався на масажиста-реабілітолога. Підготовка тривала 2 роки. Відповідно, повномасштабне вторгнення «Орест» зустрів за кордоном. Каже, речі спакував відразу, але довелося затриматися на 10 днів. Це очікування стало для Сергія найболючішим.

–Я вже купив білети, але почали телефонувати друзі військові і попросили поміняти квитки, бо відправили до мене своїх дружин і дітей. Їх потрібно було зустріти і розмістити. Я «зі скрипучим серцем» погодився. Але всі ці 10 днів мені боліло все єство. Дійсно, фізично боліло все тіло від того, що я ще там, а не тут в Україні, – згадує «Орест».

Під час затримки Сергій дарма не сидів. Поляки організували курси для тих, хто збирається повертатися в Україну, їх проводив спецпризначенець, «Орест» звісно ж записався. Каже, було досить пізнавально. Залучалися парамедики, реаніматологи, хірурги.

–Вони докинули мені багато корисних новинок з передового досвіду. Особливо цікаво було слухати спецназівця з великим бойовим досвідом. Він розповів багато хитрощів, – додає «Орест».

Каже на курсах відразу «просікли», що Сергій теж «не ликом шитий». Налаштованого на фронт медика, трішки «осадили». Чоловіку пояснили, що на «нулі» він врятує десятки, а може й сотні людей, але якщо навчить бійців виживати, відлік піде на тисячі. Запропонували стати інструктором, відразу забезпечили необхідним матеріалом для навчань і Сергій поїхав до кордону. Згадує, як у пункті пропуску серце вискакувало з грудей. З України в Польщу до Сергія їхали батьки. Вони не знали, що там їх зустрічатиме не син. Мама слізно просила не їхати на війну вдруге. Попри любов до неї, «Орест» інакше не міг, адже ненька-Україна, потребувала його допомоги.

–Ми одночасно стояли по різні боки кордону, в мене серце краялося, але нічого не міг сказати, – додає Сергій.

З повернення додому «Орест» поїхав до рідного Житомира. Каже, перші 10 днів бігав містом то до ТРО, то до ЗСУ. Навчав медиків у військкоматі. Намагалися завербувати до себе з реабілітаційного центру. Згодом зателефонували знайомі з Держприкордонслужби.

–З'ясувалося, що на той момент у них не було жодного мобілізованого медика і я згодився стати першим. І так 16 березня у підвалі, під обстрілами, я прийняв присягу і став прикордонником, - з посмішкою згадує «Орест».

Спочатку служив на білоруському кордоні. А коли почув, що наново формується Донецький прикордонний загін – написав рапорт на переведення. Каже, багато друзів залишилися в Маріуполі, про їхню долю «Орест» нічого не знав, тому, таким чином, хотів віддати данину легендарним оборонцям міста-героя. У грудні 2022 року військовий потрапив до Соледару. Каже, практично жив на «нулі». У січні 2023 в місті почалося «пекло». Йшли виснажливі бої, танками було розбито всі опорні пункти прикордонників та військові тримали оборону до останнього. За словами Сергія, прикордонникам не має рівних саме в оборонному бою. Адже своє вони не віддають без боротьби.

–У цьому ми сміливо можемо дати фору багатьом геройським бригадам. Хлопці не відходять з позицій без причини, тримають скільки є сил. У прикордонника – крім кордону нічого немає, куди ж йому тікати,– каже Сергій.

До останнього стояв і «Орест», коли його підрозділ намагалися взяти в кільце, Сергій отримав осколкове поранення в ногу. Шматочок від снаряду пройшов за 2 міліметри від нерву в стегні. Витягували довго. За словами прикордонника, хірург дуже ризикував, але все таки зміг дістати чужорідний предмет. За що військовий йому невимовно вдячний.

–Під активним рентгеном пролежав годину. Тепер без ліхтарика можу ходити вночі. Хірург – віртуоз, зробив додатковий розтин між нервом і артерією, просунув туди палець і витягнув той клятий уламок, – згадує прикордонник.

Після поранення військовий швидко відновився, отримав орден за оборону Соледару та почав готуватися до поїздки в Бахмут, але не взяли. Сказали, поки не на часі. Наразі «Орест» улюблений вчитель новоприбулих до загону. Розповідає цікаво, тут допомагає природний артистизм. Після Перемоги Сергій зі служби ні ногою. Каже, піксель уже в'ївся під шкіру. А звання «прикордонник» - він носить з честю, все, як того вимагає гасло Держприкордонслужби.