Його рідний Харків бомбили з перших хвилин повномасштабного вторгнення, а він їздив околицями міста, бо до останнього сподівався, що слух таки підводить. На жаль, очі лише підтвердили страшні заголовки новин у тelegram-каналах. Здавалося б, що може статися за годину? З'ясувалося – цього достатньо, щоб перевернути життя з ніг на голову. Хоча напередодні нічого не віщувало біди.

Лютий 2022 року для харків'янина Ігоря був досить метушливим. Чоловік збирався на роботу за кордон, готував документи до виїзду, а ще готувався до щасливої події – народження довгоочікуваного сина. 23 лютого чоловік заступив на зміну. Додому повернувся під ранок, близько 03:00. Ігор спокійно ліг спати, а за годину його вже будила вагітна дружина зі словами: «Прокидайся, почалася війна!».

–Я не повірив. У голові не вкладалося. Поїхав по місту, побачив якусь дивну картину: черги біля заправок та банкоматів були кілометровими. Виїхав на кільцеву, там уже помітив спалену російську техніку. Потім кілька мінометних снарядів прилетіло неподалік і я помчав додому до родини, – згадує майбутній військовий.

Ігор розповідає, як протягом тижня їздив спорожнілим містом і думав що робити далі. Оселя була у досить небезпечному районі міста, на Салтівці. Коли в небі над нею почали літати винищувачі, Ігор вирішив евакуювати родину і повернутися назад, щоб захищати рідне місто.

–Ризикувати вагітною дружиною і донькою я не хотів. Поїхав до Червонограда, забрав родину кума і 2 машинами ми поїхали в Івано-Франківськ. Сім'ю поселив у знайомих і зібрався повертатися. Дружина вмовила залишитися поруч. Вона була в такому емоційному стані, що я піддався, – каже чоловік.

Ігор відразу став на облік у місцевому військкоматі, а за два тижні пішов служити до лав Донецького прикордонного загону. Згодом прикордонник на псевдо «Сол» відправився в зону ведення активних бойових дій для оборони Бахмута. Точніше, як каже Ігор, для оборони того, що залишилося від цього колись доволі мальовничого міста.

–Бахмута, як такого, уже немає. Місто просто рівняють із землею. Що дивує, там досі є люди. До нас якось приходила жіночка похилого віку і казала: «Поки ви тут – ми з вами, як стане зовсім гаряче – скажіть – ми виїдемо з вами». От це страшно, в такому віці, залишитися без дому і без даху над головою, – каже прикордонник.

Під час оборони Бахмута «Сол» здебільшого займався забезпеченням власного підрозділу, хоча, додає з усмішкою, з міномета теж вдалося постріляти. «Дострілявся» до старшини мінометної застави. Тепер активно вивчає нове бойове знаряддя і повторно рветься на передову.

Й водночас каже, що родина зачекалася. Хочеться бачити перші кроки сина, тому слід скоріше закінчити з окупантом, повернути своє і насолоджуватися мирним життям у сімейному колі.