Олексій виріс у сім’ї військових, тому вибір професії став очікуваним. Закінчивши прикордонний виш та отримавши такі бажані офіцерські погони молодий лейтенант вибув на охорону державних рубежів Херсонщини.

Попри молодий вік, прикордонник на псевдо «Пасат» очолив підрозділ, який знаходився на адмінмежі з тимчасово окупованою територією. Згодом охоронець кордону продовжив свій офіцерський шлях на Запорізькому напрямку. На цій ділянці він і зустрів повномасштабне вторгнення.

Вдосвіта, 24 лютого Олексій прокинувся від вибухів, які лунали з військового аеродрому. Зібравши тривожну валізу, «Пасат» не вагаючись,  вибув до свого підрозділу. Діяти потрібно було негайно - колона російських військ рухалась у їх напрямку.

Майже рік підрозділ офіцера під постійними обстрілами артилерії, «градів» здійснював оборону визначених рубежів, які стали для ворога неприступними.

Прикордонники у складі Сил оборони давали гідну відсіч ворогу, аби плани загарбати наші землі стали для окупантів останніми у їхньому житті.

Прикордонник  розповідає: «Назавжди запам’яталися очі тих людей, яким ми   допомагали евакуюватися подалі від ворога. Це були очі болю, відчаю та страху, адже вони не розуміли, чи буде в них можливість доїхати до безпечного місця, чи не обірветься життя від ворожих бомб…»

Тоді прикордонникам вдалось допомогти та врятувати не одне людське життя, а самим стати до бою.

Прикордонник зберігає прапор, з яким він разом з побратимами женуть ворога з України, адже як каже сам Олексій: «Прикордонники ніколи не відступають і будуть стояти допоки тінь війни буде над нашою державою, а цей синьо-жовтий прапор є символом нашої незламності, сталевого духу та майбутньої Перемоги!

Наразі офіцер проходить службу на Одещині та мріє сказати вголос такі бажані слова: «Ми Перемогли!», а вдома обійняти дружину, пообіцявши, що завжди буде поруч.