Рішучий і цілеспрямований Вячеслав Процак вважав, що чоловік має все вміти. Корінний маріуполець свідомо пов’язав життя з морем.

А на суші планував відкрити кондитерську. А ще в дитинстві любив парк розваг.

Бойовий пост на «Азовсталі» став для старшого матроса на псевдо «Шкіпер» останньою висотою.

Друже, ти був міцним, мов кремінь, та мав велике серце.

Слава народився та виріс у Маріуполі. Непосидючий хлопчина постійно шукав пригод. Дерева, дахи та недобудови були його роздолом. Якось малого Славка знімали з паркану. Він зачепився одягом та висів, мов на гачку.

З юного віку був самостійний, намагався заробляти. Збирав кавуни, овочі, фрукти, навіть підробляв вантажником. Збирав на мопед. Перший транспорт за власні гроші – ото втіха!

Дуже поважав та любив батьків. А його молодший брат завжди казав, що хоче бути військовим, як Славко. Мама згадує, що на кожне сімейне свято старший син замовляв грецький пиріг шумуш. Вибагливий ласун мріяв відкрити поруч  з будинком кондитерську або магазин солодощів, щоб завжди можна було задовольнити будь-які бажання справжніх поціновувачів смаколиків.

Однак романтика моря переважила. Тож, де вчитися, вирішив сходу. В Херсонському морехідному училищі рибної промисловості здобув кваліфікацію «судномеханік» та майже рік працював на риболовному судні.

У 2017 році Слава поєднав улюблений фах і ще одну мрію – стати військовим - долучився до лав морських прикордонників. Служив на посадах плавскладу. Багато часу проводив на бойових чергуваннях у морі.

Мав далекоглядні плани, завжди був жадібним до знань і опановування чогось нового, тому закінчив юридичний інститут в Кривому Розі. Там зустрів долю. Коханій говорив: «Я чоловік – я повинен все вміти». Власноруч зробив ремонт у квартирі та дуже цим пишався.

У Славка було багато друзів, він завжди усім радо допомагав. Усі знали Вячеслава як порядного й турботливого. А ще він був добрим, веселим оптимістом. Сильний чоловік у чомусь лишався хлопчиськом, бо дуже любив каруселі, гойдалки. Готувався до стрибка з парашутом.

Повномасштабна війна перекреслила всі мрії…

До підвалу, де рідні ховалися від постійних обстрілів, Вячеслав приносив їжу та воду. Для малечі у сховище передав розмальовки, альбоми, олівці. Незнайомій бабусі здобув тонометр. 8 березня було не до свята, але Слава подарував коханій парфуми. Тепер це справжній скарб та світла пам’ять.

Востаннє вони бачились 10 березня. Слава обіцяв, що скоро навідається, проте, майже місяць – жодної звістки. На зв’язок вийшов після перебазування підрозділу до «Азовсталі». Кохана згадує, що вони розмовляли майже 20 хвилин. Кожна хвилина була щастям. Про себе – ні слова. Все добре, й годі.

26 квітня Вячеслав заступив на бойове чергування. То був пост на «Азовсталі». Згодом почався обстріл. По наших позиціях працював ворожий снайпер. Обмежена видимість та надлюдське виснаження наших бійців ускладнювало їм виконання завдань, критично знижувало пильність. На спостережному пункті «Гора» Вячеслав отримав поранення, несумісне з життям.

Указом Президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старшого матроса Вячеслава Процака нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Минув рік, як куля снайпера обірвала життя доброї людини… Ми згадуємо великого життєлюба, який ставив перед собою круті цілі.

Ти залишаєшся в наших лавах і спогадах назавжди…

Слава і шана мужньому воїну-прикордоннику!