Ще з дитинства вона з захопленням дивилась на дівчат та юнаків у військовій формі і так мріяла бути однією з них.

Вероніка після закінчення школи вступила до місцевого вишу де вивчала журналістику, однак дитяча мрія перемогла – у 19 років дівчина поєднала свою долю з державною прикордонною службою і розпочала свою військову кар’єру в міжнародному аеропорту.

Сповнена рішучості та наполегливості вона швидко опанувала нову спеціальність та стала невід’ємною частиною військового колективу. А синє небо та гуркіт мотору «залізних пташок» заполонили її серце назавжди. «Бути інспектором прикордонної служби не лише надзвичайно відповідальна справа, а й дуже почесна, – говорить прикордонниця, – адже для іноземних громадян, які прибувають в Україну, саме інспектор створює перше і незабутнє враження про країну, її культуру та менталітет».

Та ранок 24 лютого змінив усе: звичне життя перестало існувати, прийшла війна... Повітряні ворота по всій Україні зачинились, а Вероніка з побратимами, зі вчорашніх інспекторів прикордонної служби стали оборонцями держави. Воїни в зелених кашкетах, зі зброєю в руках, стримують ворога на визначених рубежах. А на одному з блокпостів здійснюють перевірку документів та моніторинг осіб, які перетинають лінію зіткнення.

Не міг залишатись осторонь і тато юної прикордонниці, з початком повномасштабного вторгнення він став пліч-о-пліч з донькою, аби протистояти ворогу. Олексій Вікторович близько 15 років був приватним охоронцем, тому не з розповідей, а з власного досвіду знає, що стати на захист родини та Батьківщини – то святий обов’язок кожного чоловіка.

«Здолати окупанта, відкинути його за межі державних кордонів та будувати майбутнє в мирній Україні», – отаке одне бажання на двох, тата й доні, які разом, підтримуючи один одного, виборюють мирне небо і свободу в Україні.