24 лютого 2022 року назавжди закарбувалось в пам’яті Артема на псевдо Люцифер.

Хоча в службі він був далеко не новачок, та це додавало ще більшого усвідомлення безповоротності тих подій.

Підрозділ прикордонника ще напередодні ввечері був піднятий за сигналом тривоги для посилення рубежів держави, так як по той бік кордону, зі сторони кремлівських ординців, стояв гул важкої техніки. Захисники розуміли, що попереду важкий бій, однак тоді, охоронці кордону і гадки не мали, що цей бій за життя триватиме понад 400 діб, які назавжди змінять не лише долю українського народу, а й хід історії в цілому та розвіють міф про так звану непереможну «другу» армію світу.

«Вже о 3:40 ранку ворожі ДРГ противника здійснили прорив в населеному пункті  Зоринівка Луганської області. Залпи РСЗО та ствольної артилерії не вщухали ні на мить… Здавалось, що земля і небо палали в  полум’ї вибухів і вогню, і нічого живого не залишилось», - ділиться пережитим  Артем.

 «В тому нескінченному бою за Батьківщину, своє життя на вівтар поклав наш побратим…То була найважча втрата для нашого підрозділу, а за нею, й  усвідомлення того, що на нашу батьківську землю вдерлась безжалісна війна», - з болем згадує прикордонник.

Спільно з побратимами Сил Оборони  наш підрозділ вибув для посилення  рубежів  міста Сєвєродонецьк, аби стримати ворога на підступах.

 «Перші тижні повномасштабного вторгнення ворог, як одержимий гатив з мінометів, градів, артилерії. Хоча сили противника значно переважали, та ми не відступали ні на крок… Бо як же можна було віддати рідну землю москалю?  - Ніколи…», - розповідає Люцифер

В ніч на 1-ше травня, захисники вибули на виконання чергового завдання. По дорозі, з повітря, їх накрив ворожий БПЛА … далі шквал артилерії. Бійцям вдалось залишитись в живих, однак Люцифер та кілька побратимів отримали контузії і поранення.

Захисники виконали бойове завдання: понад 5 діб вони утримували один із залізничних мостів, що мав велике стратегічне значення, не допустивши до нього ворога, що дало змогу Силам Оборони відбити наступ ворога та зупинити його просування.

 «В перші місяці війни найбільше серце боліло за найрідніших – матусю та дружину з маленьким сином, бо не знав про них нічого і не міг подбати за їх безпеку, адже разом з побратимами стояв на захисті усієї України», - ділиться охоронець кордону.

Наразі, коли родина бійця в умовній безпеці, воїн продовжує боронити південні рубежі Батьківщини та хоче, аби кожен орк, який топче отчу землю знав, що тут на нього чекає лише смерть, бо Люцифер – це той, хто несе світло, а де світло – там нема пітьми, не буде і жодного орка.

Доки такі сини й дочки борються за життя, нікому і ніколи не поставити Україну на коліна.