Коли 24 лютого 2022 року ворог зухвало взявся рвати на частини рідну країну, Сергій з мелодійним позивним «Скрипаль» знав, що його досвід стане в пригоді і прийшов до своєї військової частини в Маріуполі.

Історія цього мужнього захисника – одна зі сторінок нашої визвольної війни від російських окупантів: відверта, шокуюча та неймовірно життєлюбна.

Сергій народився в Маріуполі, навчався у Донецьку. Економіст-фінансист, підприємець, мав свій бізнес, спортклуб. Коли російські війська вторглися на територію України в 2014 році, Сергій у складі добровольчого батальйону став на захист Батьківщини. Вперше зустрів ворога на підступах до Маріуполя у с. Широкине. «31 серпня, - згадує Сергій, - на його очах росіяни ракетами атакували катери Морської охорони. Тоді Сергій не уявляв, що згодом стане моряком-прикордонником, і саме у Держприкордонслужбі проходитиме службу до 2018 року.

Після звільнення зі служби прийняв пропозицію іноземної компанії з охорони суден від піратів. Червоне море, Індійський океан, Перська затока, морська романтика, нові краєвиди, Шрі-Ланка, Емірати, Африка, нові друзі і подорожі. Сергій опановував нову зброю, покращував фахову майстерність, заробляв непогані гроші. Так було до 22 лютого 2022 року. У цей день Сергій звернувся до компанії з проханням призупинити контракт, каже, що  відчував - буде війна, треба боронити Батьківщину. Керівництво компанії пішло назустріч і з Оману Сергій ще встиг прилетіти у Київ.

24 лютого «Скрипаль» прибув до своєї військової частини в Маріуполі вже під масованими російськими обстрілами. За кілька днів в місті почалось справжнє пекло. Маріуполь нищили з небаченою жорстокістю, використовуючи усі види озброєння. Ворог перетворював на попіл всю інфраструктуру: комунальні підприємства, склади з продовольством та медикаментами, лінії електропередач, насосні станції, вежі мобільних операторів. Щоденно на місто скидали безліч авіаційних бомб. Найстрашніше, що доводилось бачити – страждання та загибель цивільного населення. Саме тоді Сергій особливо відчув значення слова «геноцид».

Морські прикордонники разом з побратимами півтора місяця надлюдськими зусиллями тримали оборону Маріуполя. Потрапили в оточення і з важкими кровопролитними боями були змушені відійти у місто. Там йшли вуличні бої. Боєприпаси закінчувались, ворог проривав оборону і поступово стискав коло.

«Рашисти мали «безліміт» у бронетехніці та живій силі. Протистояти такій навалі було важко. Кожен боєць, який залишався на позиції, у прямому сенсі проявляв героїзм», – згадує Сергій. Командуванням угруповання було прийнято рішення прориватись на металургійний комбінат «Азовсталь» – останній оплот протистояння ворогу, де продовжили тримати оборону.

86 днів, 82 з яких у повному оточенні.

Військовослужбовці Маріупольського гарнізону виконали нереальну місію, якої світ ще не бачив: утримували російські сили, які в п'ять-десять разів переважали за численністю.

На «Азовсталі» Сергію вперше вдалось поспілкуватися телефоном з рідними. «Дізнався, що вони в безпеці, на серці полегшало. Схиляю голову перед своєю дружиною – скільки випробувань впало на її тендітні плечі. Дякую за підтримку, силу, витримку та віру. Вона разом з нашими доньками, онуком та родичами переховувались у підвалі. Все навколо горіло, закінчилась їжа. Родині дивом вдалось евакуюватись», – згадує з болем Сергій.

Те, що відбувалось у місті в ті дні – це справжній апокаліпсис. Згорів мій дім, сталося пряме влучання авіабомби у дім батьків. Мій батько загинув, його поховали у парку неподалік. Батьку було 93 роки. Кожного ранку, в тому самому парку, на місці його поховання, він раніше робив зарядку. Переживши Другу світову війну, пізнавши жахи фашизму, він не зміг пережити навалу рашистів.

16 травня вищим військово-політичним керівництвом України було прийнято рішення про збереження життя особового складу підрозділів, що перебували на «Азовсталі». Розпочалась евакуація.

19 травня Сергій вийшов з території «Азовсталі» і потрапив в полон. Спершу камера-одиночка. Потім – загальна, але затісна камера на 14-х. Загалом у полоні боєць провів пів року. Схудлий на 30 кг, втратив відчуття часу, але не згубив віру в себе та Україну.

«Українці ніколи й нікому не віддадуть свою свободу, – переконаний «Скрипаль». – Тільки ми обираємо наше майбутнє. Зараз вирішується доля всієї Європи. Стискаємо кулаки та віримо в краще. Боремося та переможемо! Кожен на своєму фронті».