Військовий в 11 поколінні, у 17 років командир розвідувальної роти, в складі миротворчої місії пройшов Афганістан, Ірак, воював в Африці,  захищає Україну в найгарячіших точках ведення активних бойових дій, має одне кульове та 7 осколкових поранень, кераміку в плечі та коліні…

Військовослужбовець 1 прикордонного загону на псевдо «Африка» все своє свідоме життя присвятив служінню українському народові. В армії хлопець з 14 років. Спочатку було навчання в «Патріотичній школі спецназу», курси посиленої бойової підготовки для «альфівців», а далі, як то кажуть «крізь терни…».

Хлопець будував далекоглядні плани, мріяв стати офіцером. Останній курс його навчання співпав із початком російсько-української війни в 2014 році. На той момент хлопцеві було 17 років. Його рідне місто Луганськ окупували російські війська, будинок був знищений, а родина опинилася по обидва боки лінії розмежування. Патріотично налаштований хлопець рвався на фронт, але до повноліття йому не вистачало 1,5 місяці. Тоді побратими відчайдуха влаштували «бунт».

-Нас готували до спецпідрозділу СБУ за спеціалізацією «ведення бою в міських умовах». Коли розпочалася війна і формувався розвідувальний підрозділ для участі в бойових діях, мене не хотіли брати, бо не було 18 років. Тоді хлопці сказали, що «або всі, або ніхто». На той момент ми були один підготовлений колектив і довіряли один одному на всі 100%. Керівництво пішло назустріч і в 17 років відбулося моє перше бойове зіткнення. А в 18 я отримав свою першу нагороду за оборону Маріуполя, - згадує прикордонник.

На фронті військовослужбовець, здебільшого, брав участь у штурмових діях. Час від часу ходив у розвідку та влаштовував засідки окупантам. У 2016 році ввійшов до складу полку «АЗОВ» А через три роки пройшов курси відбору у Великій Британії та потрапив до миротворчого легіону.

 24 лютого 2022 року Віктор зустрів в Конго (Африка). Незадовго до повномасштабного вторгнення він саме підписав третій контракт і був за тисячі кілометрів від дому. До завершення умов договору, повернутися в Україну було не можливо. На Батьківщині залишилися найрідніші: дружина та двоє дітей. Віктор не знаходив собі місця, єдине, що втішало – родина була не в Маріуполі.

-Після того, як Луганськ окупували, ми жили в Маріуполі. В січні 2022 року у моєї дружини був день народження і я подарував їй трикімнатну квартиру у новобудові. Поки там облаштовували побут, вона з дітьми поїхала до своєї мами на захід України. Мабуть, сама доля вберегла, адже в нашу квартиру прилетів снаряд, - розповідає чоловік.

До України вдалося повернутися 9 вересня 2022 року, наступного дня «Африка» вже «штурмував» військкомат. Всі документи: про проходження служби, освіту і навіть паспорт, були знищені разом із житлом в Маріуполі. Поки йшов процес їхнього відновлення, стартував набір до одного з підрозділів ДПСУ, Віктор отримав припис з військкомату і приєднався до лав 1 прикордонного загону. За кілька місяців, в складі зведеного загону, новоспечений прикордонник відправився на Бахмутський напрямок.

Про  бойові дії «Африка» говорить не охоче. Каже, що побачене за роки служби, не дає йому спокійно спати. А от про побратимів згадує лише з теплотою. Адже знайшов у них другу «батьківську» родину. Першу він втратив через війну. З окупованого Маріуполя на територію росії примусово вивезли його 5-річну сестричку, а чотири рідні брати, які пішли добровольцями на фронт, повернулися звідти на щиті.

- На завдання зазвичай іде не весь особовий склад. Ті, хто залишаються, хоч хворі чи втомлені, влаштовують до повернення побратимів приємні сюрпризи: от ти заходиш в бліндаж, а там навіть твій спальник уже акуратно розкладений і чекає, завжди чисто і смачно пахне. А коли хтось не повертається із завдання, звучить лише одне питання: «Як?», - ділиться наболілим «Африка».

Наразі прикордонник повернувся з фронту після ротації. У своєму підрозділі готує новобранців, адже після отриманих травм хоче, але, не дивлячись на юний вік, фізично вже не може виконувати завдання. Навчити їх має чому і охоче передає свій досвід. Лише в Україні він опанував понад 60 зразків різноманітного озброєння. Військовослужбовець володіє унікальною точністю. Легко потрапляє в «десятку» із звичайного АК-74 з відстані до 400 метрів і це без оптичних приладів. Тому слухають його завжди з особливою увагою і «відкривши рота» ніби «намотують на вус».  

Усмішку та особливий трепет у бійця викликає дружина. Вона його підтримка та опора. За словами прикордонника, жодного разу не попросила його піти з армії та завжди терпеливо чекає вдома.

-Дружина в мене неймовірна. Поки робили документи і я не міг служити, вона говорила, що на мені обличчя не було. Для неї це стало найважчим. Але після вступу до війська зацвів наче квітка, життя знову наповнилось яскравими фарбами. Мені так перед нею соромно, я так нечасто буваю поруч, а вона все розуміє. Нашій донечці 4 роки і, мабуть, вона її підговорила, щоб та взяла з мене обіцянку, повести її під вінець. Тому найближчі 15 років точно, я не маю права не повернутися з фронту, - каже прикордонник.

З посмішкою додаючи, що відбір зятя буде жорсткий. «Африка» обіцяє йому «курс молодого бійця», адже впевнений, що кожен чоловік має вміти захистити свою родину. І свою донечку він віддасть лише в надійні руки після ретельної перевірки. Діти та дружина завжди в серці військовослужбовця, а щоб вони були ближче, прикордонник носить шеврон із зеленим танчиком, який власноруч зробив його син. Коли донька піде у перший клас, пара мріє про третю дитину. Тому «Африка» запевняє, що зробить усе, щоб його немовля народилося у мирній та незалежній Україні.