Майстер-старшина Микола Єнакієв обороняв Азовсталь, потрапив у полон. Через 10 місяців, де кожен день – це вічність, відбувся обмін полоненими й Микола повернувся додому.

Підтримували і чекали воїна дружина та двоє дорослих дітей. Лікування, відновлення і знову в стрій.

Родина Єнакієвих повернулася з Магаданської області до України у 1989 році. Самі родом з Луганщини, оселилися у Бердянську, біля родичів. На той час Миколі було 14. Закінчив школу, вивчився на електрозварювальника. Відслужив строкову у війську. Вважав, що це норма для чоловіка. Служба у Прикордонних військах ствердила дитячу мрію Миколи  - пов’язати життя з героїчною професією. Залишився на контракт у Бердянському прикордонному загоні.

Майже весь термін служби здійснював прикордонний контроль, зокрема й у статусі кінолога. Проводив огляд суден та вантажів в порту. В тандемі з своєю чотирилапою помічницею Аделлю неодноразово виявляли наркотичні речовини та контрафактні тютюнові. Чотирилапа напарниця стала улюбленим членом родини. Війна розлучила їх, але Микола та вся його сім’я з нетерпінням чекають на зустріч з улюбленицею.

З 2020 року в лавах Морської охорони Микола тісно поєднав фах з любов’ю до моря.

Війну зустрів в Маріуполі. Був з побратимами на різних позиціях, відбивали атаки, боролись за кожен метр. Обстріли були настільки щільні, що поховати загиблих було майже нереально, бодай у дворі багатоповерхівки. Будь-яке скупчення людей ставало мішенню ворога. Багато городян загинули, просто готуючи їжу на багатті у дворах. Місто нищили всуціль, хаотично стирали з землі разом з людьми. Це особливо болить.

«Врізалась у пам’ять загибла літня сімейна пара на тротуарі. Мабуть, шукали воду чи їжу. Не витримав, знайшов простирадло, щоб прикрити тіла. Їхні обличчя прагну забути», – зізнається Микола.

У ніч на 15 квітня 2022 року Микола у складі підрозділу прорвався на Азовсталь. Вважає цей день другим днем народження. Адже далеко не всім вдалося пройти цей шлях і вижити.

Незламна Азовсталь… Остання розмова з дружиною на початку травня. Не завжди міг дзвонити сам, тому писав номер тим, хто міг дістатись до точки зв’язку та передати коханій звістку. Досі пам’ятає номери телефонів багатьох рідних своїх побратимів.

16 травня розпочалася евакуація з Азовсталі, де перебували бійці Маріупольського гарнізону. 19 травня Микола потрапив у полон.

Спочатку був табір в Оленівці, згодом перевезли на тимчасово окуповану територію Луганської області. 295 діб! Стільки часу ні родина, ні Микола нічого не знали один про одного. Жодного дзвінка. Це було нестерпно.

Про полон згадує неохоче. Радий, що в колонії дозволяли читати. Раз на декілька місяців у барак приносили мішок книг. Переважно непотріб на кшталт «ленін – людина-епоха». За детективами була ціла черга.

У полоні вдалось зберегти свої талісмани: алюмінієвий хрестик, ладанку та паперову іконку зі Святим Миколаєм. Хрестик на грудях Миколи – з 2014 року. Тоді в їхню частину приїхав військовий капелан і всім подарував такі хрестики. А ладанку подарувала мама. Морський прикордонник впевнений – йому допомагала віра й побратимами. На позиції, під обстрілами, Микола безліч разів перевірив: на молитву треба 30 секунд.

«Обмін став повною несподіванкою. Напередодні весь барак вишикували на перевірку і назвали декілька прізвищ. Мого не було, – згадує Микола. – Оголосили, що названих обміняють. Шосте березня, мій день народження. Чекаєш якогось дива. Сніданок, обід, вечеря… Нічого. Надія згасла. На вечірній перевірці зачитали близько 20 прізвищ. І моє! Без пояснень посадили в автівки. Згодом літак, автобус… Дорога тривала майже добу. Раптом автобус зупинився. Нам зняли пов’язки з очей і ми почули «Слава Україні!» Радість, сльози. Вдома!» – згадує Микола.

Вже на українській землі кожному вручили прапор, мобільний телефон й синю торбинку, яку всі бачать на фото з обміну. Там яблука й смаколики. «Саме цього так хотілося в полоні!» - тепло усміхається Микола.

Спершу шпиталь у Києві. Зустріч з дружиною, вона примчала на добу раніше. Санаторій. Набрався сил, відіспався. Зараз Микола знову в строю.

Особливо тягне душею в Бердянськ. Усі знакові події трапились в цьому місті. Зустрів кохану дружину, з якою разом крокують по життю вже майже чверть століття. Став батьком. Мріє пройтися улюбленою набережною. Бракує риболовлі на Азові. На День Незалежності родина з друзями завжди їздили на узбережжя. Тепер ті миті особливо цінують.

Коли буде мир, родина буде завжди поруч. Буде й море, й риболовля – усе, за чим військові так сумують. А поки попереду багато бойової роботи, треба гнати й гнати ворога з нашої рідної землі. Морський прикордонник впевнений у Перемозі, адже всіх українців єднає неймовірна вмотивованість та любов до України. І в цій любові неймовірна сила.