Прикордонник з позивним Джейсон до 24 лютого 2022 року російських окупантів вів розмірене цивільне життя.

Він працював у Національному банку заступником начальника забезпечення. Свого часу чоловік закінчив прикордонне училище, потім академію СБУ. Згодом були 15 років в Держприкордонслужбі.

Коли російські війська вдерлися на територію України, чоловік не зміг сидіти вдома і пішов у тероборону. Щойно обстановка на Київщині стабілізувалася, він призвався знову до своїх прикордонників. За ним тоді пішло ще 17 чоловіків з тероборони. Джейсон багато розповідав хлопцям про прикордонну службу і про те, що справу потрібно доводити до кінця.

Згодом воїн відправився на північ, а потім – на схід країни разом зі своїми побратимами. «Найбільше на передовій я боявся підвести своїх. Одного разу по нашій позиції був приліт. Нас порозкидало в різні боки. Пам'ятаю, коли я відкрив очі, перше, про що подумав – щоб всі були живі». На щастя, тоді все обійшлось. У повному складі група прикордонника повернулася на Київщину.

Крім покладених на прикордонника завдань, чоловік мав правильно організувати службу підлеглих, адже він був командиром відділення. Свій колектив він називає злагодженим одним організмом і про кожного розповідає з теплом.

Щоб психологічно триматися під постійними обстрілами, прикордонники акумулювались на позитиві. «Це, чесно кажучи, дуже допомагало», - згадує Джейсон.

Вдома на чоловіка чекала дружина та старший син. Він, до речі, разом з батьком був в теробороні, а зараз безкоштовно лагодить машини для ЗСУ. Молодший син прикордонника – теж гідна зміна – навчається на третьому курсі Національної академії Державної прикордонної служби України.

Джейсон розповів, що те, що він робить, це для того, аби його сини не з чужих слів знали, як це захищати країну.

Після Перемоги чоловік мріє про одруження синів і хоче багато онуків, з якими ходитиме на рибалку.

На запитання чи планує Джейсон після Перемоги продовжувати службу, відповів: «Якщо я буду потрібен країні, Держприкордонслужбі, - я готовий».