Прикордонник з позивним «Депутат» з перших днів повномасштабного вторгнення без страху боронить Батьківщину.

Про своє життя до 24 лютого старший солдат Олександр розповідає так: «У 1991 році я був призваний на строкову службу в інженерні війська. Після завершення служби працював столяром на заводі, а трохи згодом разом із дружиною почали займатися підприємницькою діяльністю. Після анексії Криму та початку вторгнення росії на Донбасі, я не міг залишатися осторонь, оббивав пороги у військкоматах і у 2015 році таки призвався по мобілізації у прикордонники. Невдовзі поїхав захищати східні рубежі, де й отримав свій перший бойовий досвід».

Олександр згадує, що за рік служби на Донеччині доводилося часто виконувати бойові завдання. Не раз вони разом із побратимами відбивали напади ворожих диверсійно-розвідувальних груп, а бойові позиції прикордонників піддавались обстрілам з боку окупантів. Олександр неабияк радіє, що всі його бойові товариші залишилися живі та дотепер підтримує з ними дружні стосунки. Багато з цих людей свого часу виїхали працювати за кордон, проте, не зважаючи на гідні умови праці та високу заробітну платню, в перші ж дні повномасштабного вторгнення повернулися та вдруге поповнили ряди захисників України. Після звільнення в запас 2016 року Олександр почав знову займатися підприємницькою діяльністю. Крім того, в цивільному житті чоловіка два рази обирали депутатом місцевої ради, завдяки чому й отримав пізніше позивний «Депутат».

«24 лютого я прокинувся від гучного шуму двигуна літака. Відразу подивився останні новини, після чого все стало ясно. Моя сім’я постійно слідкувала за політичною ситуацією в країні, тому ще за місяць до вторгнення ми розуміли, що війна таки буде. Хоча морально я був готовий до такого сценарію, проте тривога за рідних мене не покидала, тому доньку та внуків відправив до Польщі», – розповідає прикордонник та додає, що ніколи не пробачить рашистам сльози в очах рідних, коли вони була вимушені покинути власну домівку.

Сам «Депутат» взяв заздалегідь підготовлену тривожну валізу та без вагань знову вирушив до збірного пункту. Рідні Олександра не стали його відмовляти, адже знали, що чоловік йде за покликом серця. А вже через кілька днів він разом із бойовими товаришами відправився на Київщину, де точилися запеклі бої. Під час бою в Гостомелі прикордонник разом з іншим бійцем займали найближчу до ворога позицію. Олександр був гранатометником і виконував завдання по знищенню ворожої техніки. Під час артилерійського обстрілу прикордонник та його побратим отримали важкі осколкові поранення. Олександру було уражено ногу, руку, грудну клітинку та око. Чоловік згадує: «Уламок, прилетів мені у груди і пробив хрестик, внаслідок чого змінив траєкторію. Лікарі сказали, що це й врятувало мені життя. Вони жартували, що я народився в бронежилеті, навіть не в сорочці. А цей хрестик мені подарував мій товариш, священник, ще у 2015 році, коли я вперше вирушав на схід». Прикордоннику довелося перенести шістнадцять операцій та понад два місяці лікуватися у шпиталі. Бійцю загрожувала ампутація руки, проте завдяки майстерності пластичного хірурга з Латвії руку вдалося врятувати.

Старший солдат згадує, що хоробрість та мужність його бойових товаришів не мала меж, адже не зважаючи на скажені обстріли, ніхто тоді не покинув позиції. Олександр надзвичайно вдячний колегам, які під шквальним вогнем, не дивлячись на велику небезпеку, евакуювали його та побратима з поля бою. Він дуже жалкує, що зарано випав зі строю. Проте прикордонник, як і його бойові товариші, впевнений на сто відсотків, що війна закінчиться перемогою України.