Прикордонник Микола Пічахчі етнічний грек, уродженець Маріуполя. Все життя він і море були нероздільні.

Змалечку Микола займався вітрильним спортом настільки серйозно, що став кандидатом у майстри спорту. Все літо проводив у яхт-клубі. Мама згадує, що син був непосидючим. Найбільше діставалось мармуровому догу, якого малий фарбував помадою та їздив верхи, як на поні.

Син вдався в батька. Миколу приваблювала техніка, тож обрав спеціальність електромеханіка. Закінчив Харківський університет міського господарства ім. О.М. Бекетова. Спочатку працював на високовольтній підстанції. Проте хлопчаче захоплення повернуло Миколу з суші на море.

У 2016 році вступив до лав Морської охорони Державної прикордонної служби України. Проходив службу на посадах плавскладу. Йому завжди хотілося вчитися, вдосконалюватися, ставати ще кращим. Із захопленням і цікавістю пройшов декілька курсів підвищення кваліфікації. Був цілеспрямованим та вимогливим до себе. Йому личило псевдо «Мех».

Гарний сім’янин, він обожнював сина та доньку. Шанував батьків. Підтримував традиції у своїй родині. Вмів бути всім для близьких. Дружина каже, що це особлива риса приазовських греків.

Любив автівки, рибалити та проводити час на природі. Особливим хобі була кухня. Тут грецька душа Миколи особливо розкривалася. Готував смачно, невтомно, експериментував. Коронна страва – запечена камбала.

Добрий, чуйний. Завжди готовий допомогти. Якось у лютому пірнув у крижану воду, рятуючи друга. Порядний. Щедрий. Мав відмінне почуття гумору, "запальничка" в компанії.

Дуже переживав за сім’ю, яку війна застала в Маріуполі. Тільки, коли рідні виїхали з оточення, видихнув. Він прагнув відбити у ворога рідне місто, боровся заради дітей.

Головний старшина Микола Пічахчі виконував завдання на вогневих позиціях у пункті дислокації 23 загону Морської охорони на території Азовського судноремонтного заводу.

Микола разом з побратимом на гумовому човні перевозив поранених військовослужбовців угруповання Об’єднаних сил. Кілька рейдів були успішними. Вдалося привезти поранених у польовий шпиталь на Азовсталі.

7 квітня 2022 року під час бойового завдання човен уразили з ворожого протитанкового ракетного комплексу. Зв’язок з командою зник назавжди.

Ми, друзі Миколи, підтримуємо його родину та батьків. Він був єдиним сином своїх батьків, гідним сином своєї Батьківщини - ровесник її Незалежності!

Світла пам'ять Герою!