«Твоє місто палає, а ти просто проїжджаєш повз і не можеш нічого зробити», – так описує найстрашніший день свого життя прикордонник на псевдо «Панда».

Чоловік родом із Щастя Луганської області. У 2014 році, ще молодим хлопцем, він потрапив під окупацію. В його рідне місто зайшли бойовики ЛНР. Майбутній військовий згадує, як за лічені дні його дім почав змінюватися, замість українського стяга на адмінбудівлях висів триколор, життя в місті стало схоже на фільм про радянські репресії проти квіту нашої нації. Все українське було під забороною, звідусіль звучали російськомовні гасла про Малоросію та прекрасне життя в складі рф. На щастя, тоді ворог протримався в місті недовго. За три місяці, спільними зусиллями 24 батальйону ТРО ЗСУ полку «Айдар» та 8 окремого полку спеціального призначення, Щастя було звільнено.

Після чого «Панда» твердо вирішив, що буде військовим. Спочатку відслужив 1,5 року строкової служби в Десні, а в 2019 році повернувся додому та вступив до лав Держприкордонслужби. Каже, його рішення знайшло відгук і серед друзів, наразі більшість із них обороняють Україну від загарбників.

До повномасштабного вторгнення військовий служив у Луганському прикордонному загоні. У ніч з 23 на 24 лютого 2022 року він саме заступив у наряд на МТНС (місце тривалого несення служби). Каже спостерігав за рухом російських колон віддалік, вони рушили через Станицю Луганську, Старобільськ, Щастя. ЗСУ вдалося затримати окупантів підірвавши міст, що дало змогу прикордонникам вивезти техніку та БК і прорватися через Щастя до його повторної окупації.

–Найстрашніше було їхати через своє місто, розуміти, що там батьки, молодший брат, ти їдеш повз, твоє місто палає, а ти рухаєшся в складі колони і не знаєш, що робити: вискакувати до родини чи їхати далі, бо тут побратими і наказ, – згадує «Панда».

Військовий все ж стримався і поїхав далі. Каже, це вартувало йому титанічних зусиль. Згодом прикордоннику вдалося вивезти рідних з окупованої території. Сам же він відправився на 5 місяців під Сєверодонецьк та Кремінну. Брав активну участь у бойових діях, а після ротації, вирішив, що своє ще не відвоював, тому написав рапорт на переведення до Донецького прикордонного загону, освоїв мінометку та знову відправився воювати. Цього разу – це був Бахмут та Соледар. «Панда» зізнається, що в Соледарі прощався із життям. Каже були різні ситуації, та згадка про одну, змушує його серце битися в шаленому темпі й до цього часу.

–Ми саме зайняли позицію, як під'їхали військові з ТРО, попросили постріляти поруч. Ми тоді ще були не досить досвідчені, дозволили. А вони якраз працювали по цілях, які бачили нас. Хлопці собі відстрілялися і поїхали, і тут нам почало прилітати. Наш ангар починав сипатися, ми сіли в Senator (канадський броньований автомобіль) і вискочили звідти на дорогу. У цей момент прямо перед капотом прилетів снаряд. Автомобіль заглох, ми вискочили з нього, бо боялися, що туди повторно прилетить. І тут наш побратим Олександр здійснив дійсно героїчний вчинок – повернувся і завів бронемашину. Він рушив, ми на ходу почали заскакувати туди, – згадує «Панда».

У Соледарі прикордонники трималися до останнього. За словами військового, це той випадок, коли ти бачиш, що сили не рівні, що ти можеш звідти не вийти живим, але стоїш, бо так потрібно, бо так правильно, бо це твоя земля. «Панді» вдалося вибратися, на жаль, вийшли з Соледару не всі прикордонники.

–Тоді загинуло багато наших, у їх пам'ять, ми маємо боротися далі, не зупинятися, щоб ця жертва не була марною, – каже військовий.

Нещодавно «Панда» зробив пропозицію своїй коханій дівчині. Тепер чоловік страшенно мріє про дітей, а ще, після війни, хоче повернутися в своє рідне Щастя та жити далі тихим мирним життям.