«Війну кожен бачить по-своєму, бо кожен виконує свої обов’язки», – каже прикордонник Олександр.

У свої 23 Олександр брав участь у бойових діях в зоні проведення операції Об’єднаних сил й боронив Луганщину та Донеччину.

Уродженцю Харківщини випала доля пройти в найгарячіших точках ведення бойових дій в населених пунктах Щастя, Лиман та Бахмут.

Стати прикордонником вирішив ще наприкінці закінчення школи у 2017 році, розуміючи, що це одна із перспективних професій на той час.

У період з 2020 по 2022 рік Олександр проходив службу у 3 прикордонному загоні у відділі прикордонної служби «Щастя». Напередодні широкомасштабного наступу противника, у контрольному пункті в’їзду/виїзду «Щастя», в якому виконували завдання прикордонники, мала місце ситуація з обстрілом колони транспортних засобів, що прямувала з гуманітарною місією під егідою Червоного Хреста до мешканців тимчасово окупованих територій України. Мінометний вогонь пошкодив декілька транспортних засобів та службових приміщень, на щастя, тоді обійшлось без жертв. «Це стало показовим для нас моментом, оскільки до цього гуманітарний вантаж ніколи не обстрілювався, і ми розуміли, що готується щось масштабне», – розповідає Олександр.

У ніч з 23 на 24 лютого 2022 року, близько 4-ї години ранку, ворог почав вести прицільний вогонь з артилерії по території військового містечка. Командир довів інформацію, що противник активізувався та веде наступ з боку контрольного пункту в’їзду/виїзду «Щастя», який був неподалік від позицій. У цей час населений пункт Щастя піддавався масованим обстрілам. «Снаряди прилітали і по цивільній інфраструктурі, тим самим розпалюючи в мені лють і ненависть. Напередодні великої війни ми відпрацьовували різні сценарії розвитку подій, тому вже знали, куди повинні рухатись і які займати рубежі», – ділиться прикордонник.

«З початку повномасштабного російського вторгнення мої батьки опинились в окупації, оскільки їхній населений пункт був захопленими одним із перших. Для мене це стало дуже сильним ударом. 6 місяців переживань, тривог, відсутність зв’язку тривалий період ніяк не давали мені душевного спокою та  розуміння, що там відбувається», – стурбовано пригадує Олександр.

У травні цього ж року ворог активно наступав по всіх фронтах, в тому числі й на Лиманському. Саме в цей час ми були там та отримали завдання облаштувати фортифікаційні споруди для ведення бойових дій. «Спочатку ситуація була спокійна, ми проводили евакуацію місцевих з населеного пункту Дробишеве, Кремінна. Також несли службу на блокпостах, перевіряли документи, оглядали транспортні засоби. У цей час противник в Донецькій області наступав і поступово наближався до нас, почастішали обстріли. Забравши н.п. Ямпіль та Озерне противник поступово нас брав в оточення. Періодично завдавав удару з вертольотів, танків та артилерії, руйнуючи наші позиції», – зазначає Олександр.

«Наприкінці квітня ведення активних бойових дій продовжувалося. Запам’ятався День прикордонника, саме в цей день я потрапив під ворожий обстріл, снаряд із танка прилетів поруч, від ударної хвилі мене відкинуло. Оговтавшись від страшенного звуку, промацав своє тіло, зрозумів, що поталанило, мабуть, сам Бог врятував…» – бадьоро пригадує Олександр.

Згодом наші підрозділи перекинули на Бахмутський напрямок із завданням оборони міста Бахмут. «Бойові дії в місті це зовсім інша війна. У місті тиші не було, ані хвилини, постійно було чутно роботу артилерії та мінометів. Там ми зіткнулися з противником у ближніх боях. Тактика ворога полягала в тому, щоб в складі груп до 8 осіб кільцевими рухами підійти до наших позицій на відстань кидка гранати», – згадує Саша.

Нещодавно наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України Олександра нагородили нагрудним знаком «За мужність в охороні державного кордону». Зараз прикордонник продовжує службу з оборони країни в одному підрозділів на східному напрямку.

 «Я переконаний, що ми відновимо наші кордони 1991 року, адже заради цього ми йдемо у бій!» – стверджує прикордонник.