Просто «Санич», а за сумісництвом начальник штабу потужного бойового підрозділу Донецького прикордонного загону.

Про нього говорять: «Молодий перспективний командир. Особисто заводив на позиції та забирав з них підлеглих. Не шкодував віддати свій ББА (бойовий броньований автомобіль), аби побратими безпечно дісталися до визначеної локації».

На службі «Санич» з 2012 року. Закінчив військовий ліцей, згодом прикордонну академію. Тривалий час виконував завдання на західному кордоні. Повномасштабне вторгнення зустрів у Чернівцях, проходячи службу в управлінні 31 прикордонного загону. У березня 2022 року переміщений до прикордонної комендатури швидкого реагування (ПКШР) Львівського прикордонного загону. Тоді мав у підпорядкуванні до 30 підлеглих, за час повномасштабного вторгнення, цю цифру сміливо можна помножити на кілька десятків.

«Він впевнено рухається по службі, бо за ним ідуть люди і він вміє керувати», - каже прикордонник на псевдо «Ґудзик», котрий пліч-о-пліч воював з «Саничем» у Бахмуті.

Перші бойові завдання «Санич» виконував у складі ПКШР Львівського прикордонного загону. Разом з побратимами тримав оборону Слов'янська, Райгородка та решти навколишніх населених пунктів. Каже цей напрямок дався легко, із бойових завдань вийшли в повному складі, без втрат.

«Легко пішло, легко далося. Більшість завдань – з інженерного облаштування. Звісно потрапляли під обстріли, але стрілецьких боїв не було», - додає прикордонник.

На другу ротацію Віталій поїхав у березні 2023 року. До Бахмута висунувся в складі передової групи. Особисто розвідував територію та заводив на позиції підлеглий особовий склад. Каже, до останнього не вірив, що потрібно вести людей у саме пекло.

«Я заходив перший. Відразу підвела погода. 30 березня випав сніг в 20 сантиметрів. Це завдало нам додаткових труднощів. Заходили важко. Відкритих шляхів практично не було, населені пункти Іванівське і Хромове вже прострілювалися. Потрібно було обстежити територію перед заходом основних сил. Часу розкачуватися не було, довелося швидко вникати в обстановку. Зранку 03 квітня, я завів туди своїх людей. В той час Бахмут максимально «крили». Ми зайняли позиції в центрі та в приватному секторі. В першу ж ніч пішли втрати. На ранок у нас було 2 загиблих і 2 поранених. Для мене втрачати особовий склад було найважче, досі болить за кожного», - зізнається бойовий офіцер.

Під пильним контролем «Санича» здійснювався кожен захід і вихід з позицій. Через важкі бої і постійні обстріли техніки бракувало. Часом бойовій групі прикордонників доводилося сидіти на позиціях довше ніж зазвичай. «Просто не було на чому здійснити ротацію», - каже командир.

«Найстрашніше вести людей і не знати куди, а ще страшно не знати чи вони звідти повернуться. Велися важкі бої, на перезмінках постійно виникали різні ситуації не на нашу користь. Планували міняти людей за 2-3 доби, але так не виходило. По техніці були проблеми, її постійно нищили. Весь Бахмут був в залізі, колеса постійно різало. Через це ротації з позицій проходили до 6 діб», - розповідає прикордонник.

На третьому тижні перебування в Бахмуті «Санич» втратив відразу 10 побратимів. В районі стадіону «Авангард» прикордонники потрапили в полон.

«Їх запустили на позицію і почали масштабно розстрілювати. З повітряної розвідки ми бачили, як звідти вивели 10 наших хлопців, але допомогти нічим не могли. Коли Бахмут уже був не наш – провели великий обмін, але з наших тоді на нього потрапило 7 військових, 3 – досі в полоні», - з розпачем говорить «Санич».

Незадовго до виходу з Бахмута КСП прикордонників було розбито. В будівлю прилетів снаряд, приміщення розсипалося, але військовим дивом вдалося вибратися звідти неушкодженими. «В сорочці народилися», - додає Віталій.

27 квітня підрозділ покинув Бахмут. Як справжній командир, «Санич» виходив останній. Разом з двома побратимами: начальником застави і начальником зв'язку, військові зустрічали підрозділ, який їх міняв. На той час у місті залишалося лише 2 квартали, підконтрольні українським захисникам. Після Бахмута на прикордонників чекав Часів Яр.

«Там ситуація кардинально відрізнялася. Обстріли були, але це не порівняти з Бахмутом. Там ми зайняли 2 лінію оборони і займалися переважно інженерним облаштуванням. Зараз ця лінія, думаю, використовується для ведення безпосередніх боїв», - каже Віталій.

В 1 прикордонний загін «Санич» зайшов майже в 100 % складі свого відділу прикордонної служби. Він став основою новоствореної комендатури. В ній, за короткий час, Віталій зайняв керівну посаду – став начальником штабу. У підрозділі командира цінують та слухаються. Підлеглі кажуть: «Взірець офіцера», колеги при високих погонах – пророкують велике майбутнє. Сам Віталій мріє про тихе мирне життя зі своєю сім'єю. Каже, всьому завдячує саме родині, а головний рушій усіх його звершень та перемог – це кохана дружина Роміна, котра завжди підтримує в найскладніших життєвих ситуаціях. Пара виховує двох чудових діток: 9-річну Катюшу та маленького Дмитрика, якому нещодавно виповнилося лише пів року. Тому головне бажання «Санича» – скоріше закінчити війну нашою Перемогою, побачити перші кроки синочка та особисто виховувати своїх малят.

«Діти – це основне в житті. За їхнє майбутнє ми воюємо і боремося. Після війни планую присвятити себе родині, а зараз постараюся зробити все, що в моїх силах, щоб українські діти не бачили жаху, який зараз бачимо ми», - запевняє прикордонник.