Пані Інна кухар одного з підрозділів Харківського прикордонного загону.

Дівчина народилася на Житомирщині, де закінчила школу та Житомирське професійне технічне училище за спеціальністю «Хлібопекар». Після закінчення навчання життєвий шлях привів її до маленького затишного селища міського типу Золочів, що на Харківщині, де мешкала її бабуся. Так склалося, що саме тут Інна зустріла своє кохання та вийшла заміж. Молоде подружжя оселилося в селі Олександрівка, у якому Інна влаштувалася працювати диспетчером на Конгресівському цукровому заводі.

Село розташоване неподалік державного кордону, тому поблизу свого будинку Інна неодноразово бачила прикордонників, які прямували до місць несення служби та поверталися з охорони державних рубежів.

«Зелені кашкети, форма, серйозний вигляд, струнка виправка та блиск в очах, мабуть все це мене підкупило та десь в душі закралася мрія потрапити на військову службу до прикордонників. У 2008 році мрія здійснилася. Я вступила до лав Державної прикордонної служби України. Службу розпочала на посаді кухаря, тоді ще прикордонної застави «Золочів» Харківського прикордонного загону. Готувати – це моє хобі, від якого я отримую максимальне задоволення та вкладаю в нього частинку своєї душі. Для цієї роботи настрій, повинен завжди бути гарний, тоді страви готуються швидко та смачно. Дуже приємно, коли після сніданку, обіду чи вечері, колеги та колежанки кажуть мені: «Петрівна! Дуже смачно, дякуємо!», - ділиться враженнями Інна.

Сім'я, діти, онуки, плани на майбутнє – життя нашої героїні майоріло позитивом, поки не прийшов він – ранок 24 лютого 2022 року, який надовго залишиться в пам'яті Інни та багатьох українців.

«Я була вдома та прокинулась від вибухів ракет та гуркоту ворожих літаків. Діставшись до свого підрозділу не вірила своїм очам. Що відбувається? Невже росіяни спромоглись на агресію? Біль та переживання за своїх рідних, які знаходилися вдома біля кордону з росією, розривав мене з середини.

Тяжко було, кожний день на кухні, свою сім'ю не бачила 7 місяців, напруга, обстріли. Але ми вистояли зупинили навалу ворога, який замахнувся зломити волю українців.

Слава Богу все добре з моїм чоловіком, який весь час залишався вдома, не дивлячись на обстріли окупантами нашого села. Діти разом з онуками виїхали у безпечні райони. А от будинок наш постраждав від уламків ворожих снарядів. Я люблю життя та свою роботу. В такі нелегкі для нашої країни часи намагаюся передати всю свою любов через приготування страв побратимам та посестрам, які зараз боронять наші рубежі на кордоні з окупантом. Я вірю в нашу Перемогу, а от коли ми її виборемо, то обов’язково все відбудуємо та заживемо новим мирним життям!», - каже Інна.