Життя Станіслава Адамюка докорінно змінилося, коли його призвали на строкову службу. Звиклого до домашніх умов та комфорту юнака чекали півтора роки випробування військовим обов’язком.

Однак легкого на підйом Станіслава це мотивувало та інтригувало.

Кмітливого хлопця з Буковини, який щойно завершив навчання у медичному коледжі, обрали в прикордонники. Гордий такою довірою, юнак зрадів новині. Перспектива взяти на себе відповідальність за недоторканість кордонів рідної країни, як він згодом зізнавався, спочатку навіть трохи лякала, проте надихала.

Із завершенням кількамісячного курсу навчань у Великих Мостах Станіслава направили для проходження служби у Чопський прикордонний загін. Тут, за розподілом, хлопця призначили на посаду патрульного відділення інспекторів прикордонної служби «Кам’яниця» відділу «Ужгород». Постійна готовність, напружена обстановка, складна гірська місцевість, служба і постійні тренування загартували юнака та перетворили його на справжнього охоронця державних рубежів. Він швидко втягнувся у такий ритм та заслужив авторитет серед колег і командирів.

Помітивши інтерес та хист Станіслава до автомобільної техніки, прикордонника призначили на посаду водія відділу «Ужгород». Тепер він не лише заступав у прикордонні патрулі, а й розвозив наряди до місць служби, виїжджав у складі груп реагування.

Станіслав охоче розповідає про один з виходів на кордон, коли йому вдалося виявити трьох порушників кордону: «Ми діяли у складі групи реагування. Старший наряду доручив мені залишатися на ділянці у районі спрацювання сигналізаційного комплексу. Згодом у темряві я помітив, як щось наче світиться. Спершу я подумав, що то очі якоїсь дикої тварини. Коли наблизився, зрозумів, що це людина».

Виявилося, що то відблискували світловідбивальні елементи на штанах одного з правопорушників. Без вагань прикордонник почав переслідувати незнайомця. Часу на роздуми та страх не було, каже Станіслав. «Діяти потрібно було швидко та рішуче. Я не звик підводити людей, тим паче, коли на тебе покладають такий обов’язок – охороняти рідну землю».

Під час затримання невідомого хлопець помітив неподалік ще двох чоловіків. Вони знаходилися на відстані метрів тридцяти. Обидва переховувалися у лісі, а потім вдалися до втечі. Прикордонник не міг залишити затриманого правопорушника, тож по радіостанції доповів про нелегалів старшому прикордонного наряду. Згодом втікачів затримали у співпраці зі словацькими колегами. Вони виявилися незаконними мігрантами з Лівії і Непалу.

Ще декілька місяців Станіслав Адамюк проходитиме службу у прикордонному підрозділі. Після цього планує зайнятися медичною справою у рідних Чернівцях. Хлопець впевнений, що набутий у прикордонному відомстві досвід неодмінно допоможе йому у житті: «Служба допомогла мені виховати у собі самостійність, навчила, як розставляти пріоритети, поступатися власними бажаннями заради загальної справи. Як повернуся додому, буде що розказати рідним та друзям. І так, також радитиму їм піти у прикордонники. Кордон – це справа для сильних духом, це перевірка на мужність».