Василь родом із Закарпаття, народився та зростав у мальовничому селі Косівська Поляна, що розкинулося вздовж річки Кісва

З дитинства Василь щороку влітку їздив до бабусі й дідуся у Вилкове. В українській Венеції маленькому Васильку все здавалося дивовижним. Як «виросли» гори він вже знав, а от як могло з’явитися ціле місто на воді – ніяк не міг збагнути.

З кожним своїм приїздом до бабусі з дідусем юнак все більше закохувався у це сонячне місто в дельті Дунаю, пронизане безліччю водних артерій. Згодом він вже знав фактично кожен з єриків, які досліджував разом з товаришами, мандруючи ними на човнах та відштовхуючись довгим доволі важким веслом, яке місцеві, чомусь, називають бабайкою.

Дід Василя часто брав онука з собою на пасіку, розповідав йому про те, як бджілки-трудівниці збирають мед і звертав увагу на те, що справжніх успіхів у житті можна досягнути лише наполегливою працею, зокрема, працею над самим собою. З роками Василь вже й сам допомагав дідові на пасіці та добре знався у бджільництві й медових справах. А ще дуже любив коли дід возив його до моря.

Неймовірно мальовничий та унікальний край полонив його душу назавжди.

Здобувати освіту вирішив теж саме тут. Тому після закінчення 9 класу переїхав жити до бабусі з дідусем та вступив до Ізмаїльського технікуму механізації і електрифікації сільського господарства, де опанував спеціальність техніка-механіка агропромислового обладнання. Після навчання у технікумі закінчив Одеську державну академію холоду, де отримав ступінь магістра за фахом «Енергетичне машинобудування».

Батьки та дідусь з бабусею змалку прищепили Василю любов до рідної країни, сформували його світогляд та національну свідомість. Тому після отримання вищої освіти, на початку 2021 року він попрямував до центру комплектування із бажанням захищати Батьківщину. У ТЦК сказав, що бажає проходити службу саме на Півдні України. Й не очікував, що на строкову службу потрапить саме до лав Морської охорони.

У Навчальному центрі Морської охорони отримав спеціальність моториста і згодом був призначений до складу екіпажу одного з кораблів Одеського загону Морської охорони.

Протягом строкової служби матрос наполегливо опановував посаду, отримував вишкіл, морський гарт. А за три місяці до закінчення строкової отримав і бойовий досвід.

«Про те, що ворог почав повномасштабне вторгнення я дізнався безпосередньо у моторному відсіку. Роботи вистачало, адже ми постійно знаходилися у морі й фактично жили у машинному відділенні. Корабель вже має поважний вік, іноді може закапризувати, але він виконує бойові завдання і будь-що має не підвести. Тому всі ми робили все можливе й неможливе, аби захистити країну з моря й не дозволити ворогу підійти до Одеського узбережжя. І наш залізний побратим нас не підводив», – згадує морський прикордонник.

За словами Василя, з початком ворожої навали, під час виконання бойових завдань, екіпажу доводилося проявляти неабияку витримку та мужність і долати надмірні навантаження, труднощі та небезпеку. Але підтримка досвідчених побратимів, згуртованість і бойовий дух колективу та єдність усієї країни у протистоянні агресору дозволяли не втрачати наснаги та стійкості.

«Служба на борту корабля – не проста, але вона гартує тебе, твій характер і вчить приймати рішення та нести за них відповідальність. У морі ми не маємо права на помилку, а під час війни й поготів. Екіпаж – це єдиний організм, де кожен відповідає за свій напрямок, має діяти відмінно. Від злагодженості та згуртованості екіпажу залежить живучість корабля та успішне виконання поставлених завдань. Я помітив, що корабель – як вулик, де кожен член екіпажу – це бджілка, від наполегливої праці якої залежить не лише успіх загальної справи, а й життя усієї сім’ї. І «трутнів» тут немає – випадкові люди на борту не затримуються», – каже моторист.

Під час строкової служби Василь стверджувався у тому, що прикордонник – престижна професія, а захист Батьківщини є почесною справою. Тому наприкінці 2022 року вирішив перейти на контрактну службу.

Прагнення моряка стати справжнім фахівцем, вмотивованість та хист до самовдосконалення відкрили й перспективу кар’єрного зростання.

Сьогодні 26-річний Василь – старшина 2 статті, і вже очолює відділення мотористів бойової частини корабля.

У відділенні є військовослужбовці, які прийшли на службу за мобілізацією і вони значно старші за командира відділення.

«Є певна незручність у тому, що доводиться командувати побратимами, які набагато старші за мене. Але ця незручність відчувається лише морально і з часом нівелюється. Ми абсолютно легко знаходимо спільну мову, адже різні за віком, але згуртовані й єдині у спільній меті. Взаємоповага, згуртованість, поєднання фаху та життєвого досвіду – те, на чому ґрунтується морська служба», – зазначає Василь.

Нещодавно за вагомий внесок у справу охорони державного кордону України, мужність, високий професіоналізм, вірність військовій присязі Василя нагороджено нагрудним знаком «За мужність в охороні державного кордону України».

Плани на майбутнє у Василя чималі, проте втілювати їх у життя він буде вже після того, як українські території будуть звільнені від окупантів і в Україні запанує мир. Але є справа, з якою не хотів би зволікати. Свого часу місто на Дунаї закарбувалося у його душу. А серце ще на початку навчання полонила красуня-вилківчанка Діана. Тому незабаром кохані вирішили побратися. А от велике гучне весілля влаштують вже після Перемоги.